...16 січня 2014 року: «сильна як ніколи», за словами її лідерів, Партія регіонів проштовхує у Верховній Раді пакет диктаторських законів. Тих самих, які коштували нашому народові не один десяток людських життів. У сесійній залі — всі «диригенти» абсолютно незаконного, але політично «правильного» голосування.
Як не намагається сенатор Маккейн дати нашим західним партнерам підбадьорюючого стусана, старенька матінка Європа — досі у стані напівсну. Тобто Україні вона співчуває — це факт. Але співчуває якось пасивно. Можливо, останні події все ж спрацюють як будильник, адже філія донецького сепаратизму тепер відкрита у… Польщі.
Днями до Вінниці завітали представники спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні. Іноземну делегацію представляють спостерігачі Ларс Фордал і Інгрід Ангела Гьоссінгер. Метою місії є збір інформації та звіт про ситуацію з безпеки, встановлення фактів за наслідками окремих інцидентів, включно з такими, що призводять до порушення основних принципів ОБСЄ.
Нині українців найбільше цікавить відповідь на питання, коли припиниться війна Росії проти нашої держави. Хиткий мир після других перемовин у Мінську дає нам не лише тимчасову передишку (ми пам’ятаємо, що угоди з Москвою не варті навіть паперу, на якому вони написані), а й можливість оглянутися назад.
«Можливо, найважча ніч у новітній історії України», як охрестили коментатори переговори лідерів України, Росії, Німеччини та Франції у президентському Палаці незалежності у Мінську, тривала 16 годин. Учасникам переговорів, принаймні трьом із них, не позаздриш — усі вони були «на нервах», невиспані й злі. Власне, таким вийшов і результат.
Було зрозуміло, що для віце-президента УЄФА Григорія Суркіса робота на чолі Федерації футболу України — пройдений етап. Коли наприкінці минулого року на порядку денному постало питання про дострокові вибори керівника українського футболу, Григорій Михайлович категорично заявив, що ніколи не погодиться знову стати президентом ФФУ.
«Нова ялтинська конференція», «зустріч останньої надії» та ще якими тільки метафорами не сипала преса в очікуванні вчорашньої зустрічі в Мінську чотирьох державних лідерів — президентів України, Росії та Франції і канцлера Німеччини.
Два сюжети з різних опер. Перший торкається Януковича, другий — київського муніципального транспорту. Нічого спільного, і — однакова дурість в обох випадках. Почнемо з «Яника». Я розумію, що ухвалення Радою рішення щодо позбавлення Януковича звання Президента — подія того ж ряду, що виколупування з асфальту зірки Ані Лорак чи відбирання у Кобзона титулу «почесного містянина». Йдеться про позбавлення гонору. А також — персональної пенсії, охорони і талонів на посилене харчування. Просто-таки бачу, як на Рубльовці ридає Янукович, пускаючи сльози у декольте мадам Полєжай.
