Цього разу каменем спотикання в українсько–російських відносинах став фільм «Ми з майбутнього–2» («Мы из будущего–2»). Це продовження однойменної стрічки про молодих хлопців, «чорних археологів», які промишляють на полях, де відбувалися битви часів Другої світової війни, і дивним чином потрапляють у минуле. Сіквел російського виховально–патріотичного фільму знову повертає глядачів у часи Другої світової — у 1944 рік, на території Західної України, у бій під Бродами. Хто вивчав сучасну історію України, той знає, наскільки дратівливою може стати тема воєнної події, в якій зіткнулися дві сили — радянські війська та німецькі, до складу яких тоді входив підрозділ Української дивізії СС «Галичина».

Свято не настає саме по собі. Для цього обов’язково потрібна фея–хрещена, як у історії з Попелюшкою, чи чарівна паличка, як у казці про Гаррі Поттера, — тобто рушійна сила, яка б започаткувала увесь святковий процес. Оскільки казка — це рефлексії з життя, відповідно такі чарівні речі мають бути і в нашій реальності. «УМ» спробувала знайти українських чарівників, які створюють святковий антураж: пишуть казки, малюють чарівні картини, роблять смачний шоколад і незвичайні іграшки. Цікаво, що багато з них сприймають своє чародійство не як чудо, а як звичайну роботу. Хто ж сперечається, казка — це нелегка праця.

Для дітей наші кінотеатри пропонують кілька фільмів: «Елвін і бурундуки–2», «Різдвяна історія» та «Принцеса і жаба». Ще один фільм, який вийде в прокат у цей період, орієнтований на старшу аудиторію, проте має, так би мовити, абсолютний новорічний дух — це «Чорна блискавка» (там є і казка, і святкування Нового року на Красній площі, і хепі–енд). Основні святкові релізи припадають на 31 грудня, що зайвий раз вказує: наші прокатники орієнтовані на систему цінностей, успадковану країною ще з радянських часів. Святий Миколай для них не свято і створювати урочистий настрій в останні тижні старого року немає потреби.

Місію презентувати традиційного Миколая взяв на себе найвідоміший апологет українських народних звичаїв Олег Скрипка. Саме з цього свята він розпочав різдвяний цикл «Вертеп», що відбуватиметься за старовинними мурами Софії Київської. Як обіцяють, узяти участь у святкуваннях зможе кожен охочий, варто лише буде купити звичайний квиток на вхід у заповідник. Презентація ж відбулася для обраних.

Сфера шоу–бізнесу нагадує горщик, який постійно підігрівається продюсерами різних мастей і завжди готовий виплюнути порцію гарячого варива, часто присмаченого подробицями приватного життя. З одного боку, посвята в особисті сфери — це ніби свідчення творчої неспроможності. З іншого — така поведінка викликає певну повагу до особи, яка не боїться виставити на суд людський інтимні подробиці. Так склалося і з Настею Приходько. Сьогодні скандальна учасниця останнього «Євробачення» з’являється в інформаційному просторі здебільшого з повідомленнями приватного характеру: знайшла бойфренда, завагітніла, підстриглася «під хлопчика», купує обручку, опікується екзотичним «фабрикантом», актором театру «Колесо» Пашою Лі...

От і на інтерв’ю у столичному ресторанчику дівчина прийшла в супроводі цього хлопця, а також продюсера Ігоря Гончаренка. Точніше, чоловіки прийшли раніше. Настя ж, з огляду на п’ятимісячну вагітність, дозволила собі запізнитися. А коли прийшла, її важко було впізнати: маленька, худенька, з кулькою округлого животика під довгим чорним светром — де ті десять кілограмів, на які погла­дшала вагітна?

Про сучасну українську академічну музику відомо настільки мало, що виникає питання: а чи вона взагалі є? Імена Валентина Сильвестрова чи Мирослава Скорика відомі обмеженому колу українців, що вже говорити про молодих композиторів. Але вони є. І сьогодні ми дозволимо собі нагадати про одного з них — Данила Перцова. Тим паче що є суттєвий привід: Данила відібрали на стипендіальну програму Gaude Polonia, яку підтримує польське міністерство культури і національної спадщини.

Ледве встигли влягтися враження від 39–го міжнародного кінофестивалю «Молодість», як починає подавати голос 40–й. На днях художній керівник фестивалю Андрій Халпахчі озвучив плани, пов’язані з ювілейною подією. Першою новиною стало те, що «Молодість» усе ж проходитиме в Києві. «23—31 жовтня фестиваль буде в Києві. І, як завжди, саме в цьому кінотеатрі», — повідомив Халпахчі на прес–конференції в кінокомплексі «Київ». Щоправда, відкритим залишається питання міського фінансування, на яке сподівається оргкомітет «Молодості», що, зрештою, дозволяє Халпахчі шантажувати столичну владу заявами, що фестиваль змінить дислокацію на Львів чи Кам’янець–Подільський.

На таке питання наштовхнула постановка роману Марії Матіос «Солодка Даруся» відразу у двох театрах: Івано–Франківському академічному обласному українському музично–драматичному театрі ім. Івана Франка та Чернівецькому драматичному театрі ім. Ольги Кобилянської. Той, хто читав «Солодку Дарусю», знає наскільки це важкий пласт для сприйняття, що вже казати про інсценізацію. Інші прозові твори сучасних українських письменників, що ставлять на кону, також свого часу сколихнули культурну аудиторію: «Московіада» Юрія Андруховича та «Польові дослідження з українського сексу» Оксани Забужко. Очевидно, українським театрам не вистачає сильної й цікавої драматургії, якщо вони беруться за адаптацію прози — хорошого, проте все ж таки не театрального матеріалу.

З букетом червоних троянд ми крокуємо у клуб «44» — там Карпа святкує день народження. Взагалі, це концерт гурту Qarpa. Проте грипозна ситуація, що охопила країну місяць тому, змусила музикантів перенести виступ на 8 грудня — день народження вокалістки, що дала своє ім’я формації, раніше відомій як «Фактично Самі». На барній стійці, як курчатка на сідалі (так повелося в «44»), повсідалися «дітки» (так називає їх Карпа) — юні шанувальники музичних експериментів Qarpa. Найбільш віддані окупували невеличкий квадратик подіуму, що гордо називається сценою. Сьогодні Qarpa обіцяє нам вперше в житті заграти unplugged — концерт без електронного звучання, на чистій акустичній основі. «Це дуже круто, суто з технічних міркувань — ти розвиваєш пісню, як хочеш. Навіть коли вокаліст «провтикнув» вступити, музиканти це розуміють і вступають пізніше», — пояснює таке рішення Карпа. Оскільки готуватися до концерту у Qarpa фактично не було часу — хтось хворів, хтось мандрував — то unplugged це саме те.

Національна філармонія України. На вході працюють металошукачі й охоронці. Такі підвищені заходи безпеки не в честь відомого російського оркестру: організатори очікують прибуття іменитих гостей. Оминаючи рамки, у фойє філармонії входять Олена Франчук і Віктор Пінчук, Петро Симоненко з новою дружиною Оксаною Ващенко, Святослав Вакарчук і Ляля Фонарьова. Тим часом по залу прогулюються більш пунктуальні селебрітіс — Влада Литовченко, Лілія Пустовіт, Сергій Тарута. Всі вони гості російсько–українського бізнесмена, президента фонду прямих інвестицій Icon Private Equity Кирила Дмитрієва, який у спілці з Володимиром Співаковим 7 грудня організував концерт «Єдиний світ творчості». Тональність культурної події читається вже в назві, проте чітке формулювання заходу дав відомий політик і знаний автор крилатих висловів Віктор Чорномирдін, VIP №1 того вечора. «Я, звичайно, за дружбу між нашими країнами. Разом ми непереможні», — не витримав екс–посол Росії в Україні і відволікся на політичний пасаж.