Із котом, а не «по понятіям!»

Із котом, а не «по понятіям!»

«Бабуся» сколихнула Україну. Як уже повідомляла «УМ», Дніпродзержинськ привернув увагу всієї України дотепним білбордом із зображенням бабусі у хустці з котом та підписом: «Взнала, що внук голосував за «Регіони», — переписала хату на кота». Владу це зачепило за живе. Тим паче, раніше на цьому місці мало не впродовж року красувалося зображення нинішнього офіційного кандидата в народні депутати від Партії регіонів Костянтина Гузенка. Отож комунальники на в’їзді до міста спершу замалювали верхню частину плаката, а потім і взагалі все ліквідували.

Також ЗМІ повідомили, що директорка відомої у Дніпродзержинську рекламної агенції «Апельсин», якій нібито належить скандальний носій, після пережитих потрясінь опинилася в лікарні.

Коли кореспондент «УМ» спробував перевірити цю інформацію безпосередньо на місці, ніякого «Апельсина» за вказаною в інтернеті адресою не виявив. Проте зміг поспілкуватися по мобільному телефону з пані, яка зазначила, що власницею цього щита є не рекламна агенція, а вона особисто. Пояснювати причини раптового зникнення «бабусі з котом» жінка категорично не побажала, запевнивши, що на таку тему ніхто з журналістом не говоритиме взагалі. Але вона не мала рації.

«У 12 років я перекидав камінь через 14–поверховий будинок»

«У 12 років я перекидав камінь через 14–поверховий будинок»

Сашка П’ятницю виховала бабуся, яка внукові віддавала всю душу. І тому срібний призер Олімпіади–2012 на своїй першій прес–конференції по поверненні з Лондона душею не кривив: «Насамперед хочу висловити вдячність своїй бабусі. Хоча спершу вона сміялася з того, що я захопився метанням списа та молота. Але потім змирилася і стала зі своєї пенсії давати гроші, аби я поїхав на чергові змагання. Бабуся, з якою я практично удвох прожив усі свої шкільні роки, готова була для внука віддати останнє».

Коли розум замінено культом

Коли розум замінено культом

Гірничий інженер за фахом Ян Щекатуров, який усе трудове життя пропрацював у гірничорудній промисловості, в тему деструктивних релігійних культів поринув випадково. Спонукав його до цього приятель, людина глибоко віруюча, що загорівся ідеєю створити громадську організацію, яка б допомагала жертвам сект. Яна Миколайовича він спершу попрохав тільки надати в цьому підтримку. Але потім приятелю запропонували роботу в Криму, де він працює дотепер. А Щекатуров справді волею обставин започаткував у 2003 році дніпропетровську громадську організацію допомоги жертвам деструктивних культів «Діалог».

Вклонися Богу і... орлу

Новий храм Української православної церкви Московського патріархату з’явився в одному з мальовничих місць Дніпропетровська. На тлі численних соборів леліяної нинішньою владою єпархії він вирізняється однією особливістю, яка відразу кидається у вічі, — повсюдно оздоблений зображеннями двоголового орла.

«Ми навіть фінішу не помітили»

«Ми навіть фінішу не помітили»

Новоспечені олімпійські чемпіонки з Дніпропетровська Яна Дементьєва, Анастасія Коженкова та Катерина Тарасенко зголосилися на свою першу прес–конференцію у рідному місті тільки після того, як із Лондона прилетів старший тренер української збірної з академічного веслування Володимир Морозов. Щоправда, на спілкування з журналістами прийшли без четвертої учасниці «золотої» команди — новенької, Наталі Довгодько.

За що поліг правдоруб

За що поліг правдоруб

Ще 27 липня ми спілкувалися з Володимиром Гончаренком під час його резонансної прес–конференції у дніпропетровському інформаційному агентстві «Дніпро–Пост». Тоді ж він передав мені велику кількість документів на справді шокуючу тему, яку оприлюднила «УМ». Ту публікацію про знаходження в Саксаганському районі Кривого Рогу 180 тонн хімічно забрудненого і радіоактивного металобрухту я назвав саме словами Володимира Івановича: «Таке може бути тільки у нашій країні». А наступного дня після виходу резонансної статті в «УМ» Володимира Гончаренка побили невідомі. Минулої п’ятниці знаний дніпропетровський еколог унаслідок заподіяних травм помер...

«Чорна вдова» наближається

У місті на Дніпрі б’ють на сполох: наближається небезпечний павук — каракурт. І хоча смертність від укусу «чорної вдови» становить 2—4 відсотки, психотропна отрута, що виділяється при цьому, спричиняє спазми, судоми і навіть параліч. Якщо раніше середовищем існування каракуртів були посушливі солончаки, лимани і береги солоних озер, характерні для місцевостей зі спекотним і сухим кліматом (Крим, Херсонська та Миколаївська області), то останніми роками їх усе частіше стали зустрічати і в південних районах Дніпропетровщини (Нікополь, Орджонікідзе та прилеглих до них селах). Але й цим небезпечні павуки не обмежилися й наполегливо освоюють усе нові території.

«Уцінена» компенсація

Днями набув чинності вирок Новомосковського міськрайонного суду стосовно 35­річного командира групи інженерного забезпечення Дніпропетровського гарнізону, який привласнив компенсаційні кошти, виділені солдатам строкової служби за розмінування та знешкодження вибухових предметів під час ліквідації наслідків вибухів на складі боєприпасів у Новобогданівці під Мелітополем. Упродовж п’яти місяців солдати зачищали територію колишньої бази для зберігання вибухівки.

«Таке можливо тільки у нашій країні»

«Таке можливо тільки у нашій країні»

Ця історія сягає своїм корінням ще 2005 року, часів, коли в Україні різко зросли ціни на металобрухт. Отож мисливці за доволі легкою наживою стали копати глибше. У Калуші на Івано–Франківщині, відомому колись потужним хімічним виробництвом, це відбулося у прямому сенсі. Спритники спромоглися відкопати три теплообмінники загальною вагою 183 тонни на спеціальному полігоні міста, де зберігалися особливо небезпечні відходи. Теплообмінники опинилися тут з огляду на те, що в їхніх металевих конструкціях зашлакувалося до 50 відсотків гексахлорбензолу — стійкої органіки, яка входить до переліку 22 небезпечних речовин, визнаних у світі глобальною екологічною проблемою, їх iще називають «невидимими вбивцями».

Став безхатченком заради діда

Став безхатченком заради діда

Ще раз побувати у Відні дніпропетровець Ярослав Матросов мріяв з дитинства. Адже саме з цим містом у його житті пов’язані, як кажуть, і горе, і радість. Хоча спершу їх з мамою у роки війни, коли Ярославові було всього–на–всього п’ять років, доля закинула до чеського Пльзеня. У Дніпропетровську вони тоді ледь зводили кінці з кінцями, навідь голодували. І мама злистувалася зі своїм знаменитим батьком — Іваном Трубою, який за часів Української Народної Республіки (1917—1919) був губернським комісаром освіти на Катеринославщині, одним із найпомітніших діячів активної тоді у краї «Просвіти». Рятуючись від більшовицької навали, він був змушений емігрувати і відійти від політики.