«Бабуся» сколихнула Україну. Як уже повідомляла «УМ», Дніпродзержинськ привернув увагу всієї України дотепним білбордом із зображенням бабусі у хустці з котом та підписом: «Взнала, що внук голосував за «Регіони», — переписала хату на кота». Владу це зачепило за живе. Тим паче, раніше на цьому місці мало не впродовж року красувалося зображення нинішнього офіційного кандидата в народні депутати від Партії регіонів Костянтина Гузенка. Отож комунальники на в’їзді до міста спершу замалювали верхню частину плаката, а потім і взагалі все ліквідували.

Також ЗМІ повідомили, що директорка відомої у Дніпродзержинську рекламної агенції «Апельсин», якій нібито належить скандальний носій, після пережитих потрясінь опинилася в лікарні.

Коли кореспондент «УМ» спробував перевірити цю інформацію безпосередньо на місці, ніякого «Апельсина» за вказаною в інтернеті адресою не виявив. Проте зміг поспілкуватися по мобільному телефону з пані, яка зазначила, що власницею цього щита є не рекламна агенція, а вона особисто. Пояснювати причини раптового зникнення «бабусі з котом» жінка категорично не побажала, запевнивши, що на таку тему ніхто з журналістом не говоритиме взагалі. Але вона не мала рації.

Сашка П’ятницю виховала бабуся, яка внукові віддавала всю душу. І тому срібний призер Олімпіади–2012 на своїй першій прес–конференції по поверненні з Лондона душею не кривив: «Насамперед хочу висловити вдячність своїй бабусі. Хоча спершу вона сміялася з того, що я захопився метанням списа та молота. Але потім змирилася і стала зі своєї пенсії давати гроші, аби я поїхав на чергові змагання. Бабуся, з якою я практично удвох прожив усі свої шкільні роки, готова була для внука віддати останнє».

Гірничий інженер за фахом Ян Щекатуров, який усе трудове життя пропрацював у гірничорудній промисловості, в тему деструктивних релігійних культів поринув випадково. Спонукав його до цього приятель, людина глибоко віруюча, що загорівся ідеєю створити громадську організацію, яка б допомагала жертвам сект. Яна Миколайовича він спершу попрохав тільки надати в цьому підтримку. Але потім приятелю запропонували роботу в Криму, де він працює дотепер. А Щекатуров справді волею обставин започаткував у 2003 році дніпропетровську громадську організацію допомоги жертвам деструктивних культів «Діалог».

Новий храм Української православної церкви Московського патріархату з’явився в одному з мальовничих місць Дніпропетровська. На тлі численних соборів леліяної нинішньою владою єпархії він вирізняється однією особливістю, яка відразу кидається у вічі, — повсюдно оздоблений зображеннями двоголового орла.

Новоспечені олімпійські чемпіонки з Дніпропетровська Яна Дементьєва, Анастасія Коженкова та Катерина Тарасенко зголосилися на свою першу прес–конференцію у рідному місті тільки після того, як із Лондона прилетів старший тренер української збірної з академічного веслування Володимир Морозов. Щоправда, на спілкування з журналістами прийшли без четвертої учасниці «золотої» команди — новенької, Наталі Довгодько.

Ще 27 липня ми спілкувалися з Володимиром Гончаренком під час його резонансної прес–конференції у дніпропетровському інформаційному агентстві «Дніпро–Пост». Тоді ж він передав мені велику кількість документів на справді шокуючу тему, яку оприлюднила «УМ». Ту публікацію про знаходження в Саксаганському районі Кривого Рогу 180 тонн хімічно забрудненого і радіоактивного металобрухту я назвав саме словами Володимира Івановича: «Таке може бути тільки у нашій країні». А наступного дня після виходу резонансної статті в «УМ» Володимира Гончаренка побили невідомі. Минулої п’ятниці знаний дніпропетровський еколог унаслідок заподіяних травм помер...

У місті на Дніпрі б’ють на сполох: наближається небезпечний павук — каракурт. І хоча смертність від укусу «чорної вдови» становить 2—4 відсотки, психотропна отрута, що виділяється при цьому, спричиняє спазми, судоми і навіть параліч. Якщо раніше середовищем існування каракуртів були посушливі солончаки, лимани і береги солоних озер, характерні для місцевостей зі спекотним і сухим кліматом (Крим, Херсонська та Миколаївська області), то останніми роками їх усе частіше стали зустрічати і в південних районах Дніпропетровщини (Нікополь, Орджонікідзе та прилеглих до них селах). Але й цим небезпечні павуки не обмежилися й наполегливо освоюють усе нові території.

Днями набув чинності вирок Новомосковського міськрайонного суду стосовно 35­річного командира групи інженерного забезпечення Дніпропетровського гарнізону, який привласнив компенсаційні кошти, виділені солдатам строкової служби за розмінування та знешкодження вибухових предметів під час ліквідації наслідків вибухів на складі боєприпасів у Новобогданівці під Мелітополем. Упродовж п’яти місяців солдати зачищали територію колишньої бази для зберігання вибухівки.

Ця історія сягає своїм корінням ще 2005 року, часів, коли в Україні різко зросли ціни на металобрухт. Отож мисливці за доволі легкою наживою стали копати глибше. У Калуші на Івано–Франківщині, відомому колись потужним хімічним виробництвом, це відбулося у прямому сенсі. Спритники спромоглися відкопати три теплообмінники загальною вагою 183 тонни на спеціальному полігоні міста, де зберігалися особливо небезпечні відходи. Теплообмінники опинилися тут з огляду на те, що в їхніх металевих конструкціях зашлакувалося до 50 відсотків гексахлорбензолу — стійкої органіки, яка входить до переліку 22 небезпечних речовин, визнаних у світі глобальною екологічною проблемою, їх iще називають «невидимими вбивцями».

Ще раз побувати у Відні дніпропетровець Ярослав Матросов мріяв з дитинства. Адже саме з цим містом у його житті пов’язані, як кажуть, і горе, і радість. Хоча спершу їх з мамою у роки війни, коли Ярославові було всього–на–всього п’ять років, доля закинула до чеського Пльзеня. У Дніпропетровську вони тоді ледь зводили кінці з кінцями, навідь голодували. І мама злистувалася зі своїм знаменитим батьком — Іваном Трубою, який за часів Української Народної Республіки (1917—1919) був губернським комісаром освіти на Катеринославщині, одним із найпомітніших діячів активної тоді у краї «Просвіти». Рятуючись від більшовицької навали, він був змушений емігрувати і відійти від політики.