Якби художникові Олександровi Глушаченку не випало стати нашим сучасником, його долю, певно, варто було б «намалювати» бодай в уяві. Передовсім для того, щоб збагнути найтіснішу сув’язь не лише поколінь — цілих епох. Судіть самі. Батько його діда був кріпаком. Родину останнього разом із десятком таких самих підневільних сімей пан виміняв за породистих псів і поселив над річкою у мальовничій Писарівці неподалік Полтави. Дід записався у новостворений колгосп останнім тільки після тижневого «перевиховання» в буцегарні, а потім помер від голоду. Батько загинув на фронті у перші місяці війни. Тож на плечі старшого з двох братів, 13–річного Сашка, чоловіча ноша годувальника селянської родини лягла у підлітковому віці. Все те, звісно, не могло не позначитися на його творчій і життєвій борозні...

Лише формально–юридичні та передвиборчі «зачіпки» не дозволили депутатам Кременчуцької міськради припинити діяльність комунального підприємства «Міжлікарняна аптека №211», до складу якого входять одразу одинадцять тих же таки комунальних аптек. При цьому фактично йшлося про цілковиту ліквідацію міської комунальної аптечної мережі, за створення якої на противагу аптекам приватним ще кілька років тому завзято «воювали» депутати, керівники міста, обласні чиновники. Усі вони говорили тоді, звісно, про розширення конкурентного середовища, здешевлення ліків для малозабезпечених земляків саме за рахунок централізації закладів, відновлення керованості галуззю тощо.

Коли старший дільничний інспектор Автозаводського райвідділу міліції м. Кременчука та його молодший колега на одній із приміських залізничних станцій затримали самотнього чоловіка й привезли його в найближчий міліцейський відділок, здавалося, все відбуватиметься за більш ніж банальною схемою: правоохоронці з’ясують особу затриманого і відпустять, бо ж нічого лихого він не накоїв. Однак зовсім по–іншому бачив перспективи затримання згаданий дільничний. Задля поліпшення показників своєї роботи на папері він — ні сіло ні впало — запропонував чоловікові взяти на себе один із злочинів. Ще й на вибір: або зберігання наркотиків, або носіння кастету...

«Година «Ч» для підприємців–«спрощенців» (тобто тих, які сплачують єдиний або фіксований податок) настане вже сьогодні, 20 жовтня. Саме до цієї дати кожен iз них має доплатити Пенсійному фонду суму, якої при традиційній сплаті ними згаданих «пільгових» податків не вистачає до розміру мінімального страхового внеску в «копилку» ПФ. Якщо зараз, скажімо, «спрощенець» платить щомісяця 150 гривень єдиного податку, то з них до Пенсійного фонду «відщеплюють» 42 відсотки, себто 63 гривні. А значить, до необхідного пенсійного мінімуму ця сума «не дотягує» майже на 232 гривні. Покривати згадану «недостачу» треба вже з липня — відтоді набули чинності зміни до пенсійного законодавства. Причому в жовтні її сума зі зростанням розміру мінімальної зарплати, від якої «танцюють» усі пенсійні обрахунки, автоматично збільшується до 238 гривень, у грудні — до 243 з копійками і, як кажуть, далі буде...

У школи перед виборами, та ще й із пропозиціями, від яких важко відмовитися, не заходять тільки надто ліниві кандидати у депутати місцевих рад. Тож візиту одного з них, представницького вигляду чоловіка років 50—55, не здивувалася ні заступник директора з навчальної роботи, ні її підлегла — вчителька початкових класів. Тим паче що гість прийшов ще й «по ділу» — йому треба було терміново влаштувати на навчання у клас згаданої вчительки (вона ж бо — найкращий фахівець!) свою внучку.

Співробітники Миргородського міськ­відділу міліції викрили бурхливу діяльність одного з медиків, який безперебійно постачав місцевим наркоманам препарати, що містять речовини наркотичної та психотропної дії. Як з’ясувалося, впродовж трьох останніх років цей ескулап незаконно виписував любителям «кайфу» рецепти на право придбання таких ліків (зокрема «Трамадол» і «Сибазон»). Потенційних клієнтів знаходив у власному кабінеті, приймаючи хворих. Скажімо, одного разу на прийом до нього прийшла співмешканка наркомана. Горе–лікар запропонував їй за винагороду «липовий» рецепт на придбання нарковмісних медпрепаратів — щоб вистачило й на благовірного...

Співробітники дозвільної системи Київського райвідділу міліції Полтави були просто приголомшені, коли днями, зайшовши до кабінету, невисокий чоловік похилого віку витяг із мішка... бойовий автомат Калашникова (АК) та кілька десятків набоїв до нього калібру 5,45 міліметра. І хоча йшлося про добровільну здачу зброї в рамках оголошеного місячника, міліціонери, звісно, не могли не поцікавитися в дідуся, де він «відкопав» таку небезпечну «іграшку». Як з’ясувалося, 17 років тому зять чоловіка Микола вирішив придбати недорогого «беушного» легковика. Товариші підказали, що такий можна замовити у Чечні, де тоді вже фактично тривали бойові дії, від яких, спродуючи майно за безцінь, утікали аборигени. Невдовзі Миколі «пригнали» «Форд Сієру» саме звідти.

Цього тижня закінчується реєстрація кандидатів у місцеві органи влади й починатиметься агітація. Судячи з повідомлень ЗМІ, провладна Партія регіонів у багатьох областях здобувала перше місце в бюлетені в нечесний спосіб. І так само повсюдно «Регіони» тиснуть на конкурентів, застосовуючи адмінресурс і погрози. Один із прикладів — «як це робиться на Полтавщині» — кореспондентові «УМ» виклала голова Кременчуцької районної організації Партії зелених України Людмила Хероїм.

Ще наприкінці 90–х років минулого століття мешканець одного з сіл сусідньої Дніпропетровської області не був таким перебірливим й обкрадав будь–яке житло. Однак невдовзі зрозумів, що залазити до скромних помешкань земляків — то шкірка, яка не варта вичинки: ризики великі, а виносиш звідти якісь копійки... Тож почав «бомбити» винятково просторі будинки різношерстої «еліти» ледь не по всій Україні. Там розживався готівкою (в одному з гаманців знайшов одразу 5 тисяч доларів) і коштовностями, яких вистачало на місяці. Скільки саме подібних «хатинок» обібрав? Каже, що спеціального рахунку не вів, але загалом виходить близько сотні! Тільки в одній Полтаві — близько десятка...

Більш ніж незвичний подарунок привіз у райцентр Котельва і передав народному музею Сидора Ковпака (знаменитий партизанський командир народився саме тут) німецький колекціонер живопису Міхаель Лезер. Адже йдеться про повернення картини невідомого місцевого художника–аматора, яку 67 років тому буквально вихопив із полум’я війни саме на Котелевщині німецький солдат на ім’я Герберт (прізвище його також невідоме). На тлі річки й сільської хатини зображено «озброєного» снастями рибалку, поруч з яким крокує його маленький помічник, певно, синок. Написана на звичайному шматку шпалерів, картина позначена безумовним талантом автора. Однак сьогодні незрівнянно вищою є її історична цінність.