Чим далі, тим менше надії на те, що ми дізнаємося справжню причину падіння в Уганді 9 березня літака Іл–76, двоє членів з екіпажу якого були нашими співвітчизниками. Авіакомпанія «Аероліфт», власник літака, наполягає на «силовій» версії катастрофи. Раніше представники компанії заявляли, що літак вибухнув у повітрі, а отже, на ньому міг бути встановлений вибуховий пристрій, а днями власник «Аероліфта» Євген Захаров розвинув цю думку. «Від літака і вантажу нічого не залишилося — всі фрагменти, які знайшли водолази, помістилися на березі на площі приблизно шість на шість метрів, — сказав пан Захаров. — Таке могло статися лише внаслідок влучення в літак на злеті ракети, випущеної з гранатомета чи «Стінгера».

В африканській Уганді тривають пошуки літака Іл–76, а також членів його екіпажу і пасажирів. Пошуки ускладнюють погана погода та сильні течії озера Вікторія, в яке впав літак. Поки що не виконане головне завдання пошуковців — знайти корпус літака, де, як сподіваються, є тіла загиблих людей. Натомість до причалів рибальських поселень на березі озера течія прибила фрагменти тіл, серед яких — чоловічий тулуб. Представники управління цивільної авіації Уганди, які проводять пошуки, вважають, що ці останки можуть належати екіпажу чи пасажирам Іл–76.

Літак Іл–76 упав у понеділок в озеро Вікторія, через дві хвилини після вильоту з аеропорту Ентеббе в африканській країні Уганда.

Чорноморський флот Російської Федерації вміє не лише захоплювати маяки, а й зводити «будівельні піраміди» незгірш від сумнозвісного «Еліта–Центру». Близько двох сотень мешканців Севастополя не можуть зрозуміти: у ЧФ РФ їх обдурили, чи російські військові справді такі убогі, що не можуть платити за власними фінансовими зобов’язаннями. Річ у тім, що понад два роки тому будівельне управління Чорноморського флоту (БУ ЧФ РФ) вийшло на ринок житлового будівництва з пропозицією про спорудження житла на комерційній основі. Усі чотири «повітряні» будинки, у яких «флотські» продали севастопольцям квартири, досі не здані в експлуатацію, повідомляє «Бі–Бі–Сі». Перший мітинг перед штабом ЧФ РФ зібрався стихійно, але надалі люди обіцяють збиратися організовано і регулярно, аби всіма законними способами домогтися свого житла, яке БУ ЧФ будувало для них за ринковими цінами.

Справа про катастрофу українського буксира «Нафтогаз–67» наближається до суду. Згідно з висновками українських експертів, 80% провини в цьому інциденті лежить на китайській стороні. Нагадаємо, 22 березня минулого року «Нафтогаз–67» у протоці біля Гонконга в густому тумані зіткнувся з більшим у кілька разів китайським балкером «Яохай». Причому українське судно затонуло, врятувалися шестеро моряків, а решта 15 — загинули; а тим часом китайське судно, не зупиняючись, пройшло і пришвартувалося в порту Гонконга. Обвинувачення у справі висунуто трьом сторонам: диспетчерській службі, яка мала розвести кораблі в затоці, капітанові китайського суховантажу і капітану українського буксира. «Що стосується судових позовів і подальшої долі нашого капітана — це питання стоїть на контролі. Практично щомісяця відбуваються робочі зустрічі в Міністерстві транспорту та зв’язку», — заявив у Сімферополі голова правління ДАТ «Чорноморнафтогаз» Анатолій Присяжнюк.

Заступник Генерального прокурора Ренат Кузьмін написав рапорт на ім’я Генерального прокурора про незаконне прослуховування його телефонних розмов, повідомляє «Українська правда».

Як учора анонсував Голова Верховної Ради Володимир Литвин, перше питання на порядку денному сьогоднішнього засідання — звіт міністра закордонних справ Володимира Огризка щодо рішення Гаазького суду з приводу острова Зміїний. «Ми повинні демонструвати солідарність в оцінках дій як уряду, так і окремих міністрів. Верховна Рада має право дати відповідну оцінку і повинна посилювати свої кон­тролюючі функції якомога жорсткіше, — заявив спікер. — Але я не в захваті від з’ясування політичних рахунків. Хоча я і не в захваті від роботи даного міністерства».

Сьогодні дивною може здатися дискусія про те, який сьогодні місяць або число, проте багато українців із задоволенням сідають за стіл, аби відзначити «старий Новий Рік», а дехто, що гріха таїти, і Різдво Христове двічі святкує: католицьке і православне, за старим стилем і за новим... Стилі оці, два календарі — юліанський і григоріанський, цілими століттями «билися» за територію України, причому григоріанський прийшов як «календар–загарбник», а юліанський старий стиль затято оборонявся, і на більшості теренів країни окопався так міцно, що більша її частина прийняла загальносвітове літочислення аж на початку ХХ століття. У 1918 році останні два тижні лютого «випали» і після 15 лютого одразу настало... 1 березня. Церква ж так і не сприйняла нововведення, тому всі українські православні і греко–католики святкують Різдво пізніше від католиків і протестантів.

«2010 рік. «Помаранчеві» нацисти розв’язують на Україні громадянську війну. З допомогою «миротворчого контингенту» НАТО західноукраїнські карателі з тризубом на погонах починають знищувати російськомовне населення, стираючи з лиця землі цілі міста. Все Лівобережжя, Крим і Новоросія піднімаються проти окупантів. Росія допомагає бійцям опору найновішим озброєнням, добровольцями... Вони зламають проклятий бандерівський тризуб! Вони покажуть натовським «яструбам» «кузькіну мать»! Поле битви — Україна! Це є наш останній і вирішальний бій!»

Ще до поразки у п’ятиденній серпневій війні минулого року грузинські телевізійники демонстрували високий клас як автори документальних фільмів та пропагандистських роликів про свою армію. Ще досі, передивляючись уміло відзняті кадри з вояками, багатьох з яких уже немає в живих, і технікою, залишеною на узбіччях чи знищеною росіянами, дивуєшся — як така ніби професійна й оснащена, сповнена ентузіазму армія програла війну? Пояснити це майже за півроку після війни взялися грузинські журналісти на чолі з Ією Барателі, відзнявши годинну документальну стрічку «Хроніки грузинського серпня». Розслідування по гарячих слідах на місці подій розвінчує багато міфів про цю війну, які в умах навіть неупереджених людей устигла створити домінуюча на пострадянському просторі російська пропаганда.