Тепер уже складно повірити в те, що колись, а точніше якихось 7-8 років тому, ім'я Павла Лазаренка миготіло на шпальтах українських газет зовсім не в негативному, а суто в позитивному контексті. Коли Павло Іванович очолював уряд, звинувачувати його в корупційності спадало на думку хіба тодішнім політичним опонентам, до слабкого голосу яких мало хто дослухався.

Як уже повідомляла «УМ», у Львові зібрано достатньо підписів для початку референдуму про довіру міському голові Любомиру Буняку. Однак комісія Львівської міськради з питань депутатської діяльності, законності та самоврядування порекомендувала діючому меру не виносити питання про проведення референдуму на розгляд ради. Підставою для такої рекомендації стала перевірка тією ж комісією підписних листів до референдуму, які заповнювали (і підписи, і дані про їх автора) одним чорнилом. Керуючий справами міськвиконкому Олег Кузан заявив, що із 66 444 підписів, які здала в мерію ініціативна група з проведення референдуму, аж 54 922 підписи вважаються нечинними з огляду на те, що заповнені одним почерком.

У славному Корсунь-Шевченківському Черкаської області відбулася терміново скликана сесія міської ради, на якій свою сенсаційну заяву оприлюднив мер Михайло Самойленко. За словами Михайла Романовича, серед білого дня його викликав «на килим» голова районної держадміністрації Олександр Ганжа і... вмазав просто по обличчю. Сесія засудила таке рукоприкладство й написала листа Президентові Кучмі, який і призначає районних начальників, з проханням звільнити голову РДА з посади.

У понеділок в Україні — День Конституції, вихідний. Вона, сердешна й така напозір незла (раніше казали, навіть одна з найкращих у Європі), діє в нас після відомої «конституційної ночі» 1996 року. Цей Основний закон можна було б назвати Конституцією ери Кучми, адже саме Леонід Данилович спричиняв постійні кризи й сутички в питанні повноважень його як Президента, Верховної Ради й уряду. Зрештою, парламент, очолюваний Олександром Морозом, народив компроміс у вигляді згаданого вище нормативного акта країни, Кучма ще вагався, чи його підписувати (адже президентські апетити нова Конституція таки урізала), зрештою таки завізував і у своєму стилі зробив усе по-своєму, знову розширивши власні повноваження «вручну». Хай би хоч хто що казав про «роги», які виростуть у будь-якого гаранта, котрий спирається на нинішній Основний закон України, та все ж зауважмо: від конкретної людини залежить багато. І Кучма з главою Адміністрації Президента (неконституційного, до речі, органу) Медведчуком — зовсім інше, аніж Кучма з «канцеляристом» Білоблоцьким чи Кушнарьовим. І справа не в Медведчукові (його підручники історії, на щастя, не зафіксують — таких «наполеончиків» у кожній «конторі» вистачає), а в голові всієї цієї державної риби.

Леонідові Кучмі не позаздриш — Президентові України вкотре доведеться «віддуватися» перед лідерами країн, які входять до найпотужнішого військового блоку планети, за проблеми з демократією, економічні та політичні «ляпи» керівництва України, «справу Гонгадзе» тощо. Перед самітом НАТО, який пройде 28—29 червня у Стамбулі, генеральний секретар Північноатлантичного Альянсу Яап де Хооп Схеффер уже послав Кучмі «сигнал», нагадавши в ефірі «Німецької хвилі» про те, що «Україна не лише повинна приділяти увагу реформі Збройних сил, а й дбати за демократичні цінності». При цьому пан Яап наголосив, що хоча для НАТО наша держава й має велике значення, та якщо Київ бажає поглибити інтеграцію з євроатлантичними структурами, це слід робити з дотриманням демократичних норм. «Ми всі знаємо, що це значить: жодних переслідувань мас-медіа, проведення вільних і справедливих виборів, верховенство права і свободи слова», — наголосив пан Схеффер.

Нинішній Генпрокурор Геннадій Васильєв так поспішає притягти Тимошенко до кримінальної відповідальності, що навіть забув вказати у відповідному поданні до Верховної Ради, за який, власне, злочин лідерку БЮТі треба вкинути в буцегарню. Принаймні так стверджує представник Комітету з питань регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради Сергій Сас (фракція Блоку Тимошенко), який в інтерв'ю УНІАН зазначив, що «з суто юридичної точки зору» в поданні немає навіть складу злочину. «Я ще не бачив такого безграмотного документа», — зауважив пан Сас. Мовляв «попереднє подання на Юлію Тимошенко стосувалося її діяльності як бізнесмена, а в цьому поданні цього немає — їй інкримінується лише давання хабара. А відповідно до українського законодавства, підготовка до злочину (в даному разі підготовка до підкупу судді) не тягне за собою кримінальної відповідальності».

Дарма українські провладні телеканали влаштовували овацію тому факту, що за рейтинговими симпатіями Прем’єр-міністр Віктор Янукович наздоганяє свого тезку Ющенка. Ті несподівані цифри, які минулого місяця зафіксували кілька соціологічних служб, до цього часу викликають певні питання. Однак навіть якщо рейтинг Віктора Федоровича наприкінці весни піднявся, то тепер розрив між Ющенком та Януковичем знову зростає. І винен у цьому передусім Прем’єр: очевидно, по його популярності вдарили бензинова криза та інформація про дві судимості «великого дона».

Соціал-демократи (об'єднані) подали цю новину з притаманними їм політтехнологічними вивертами. Спочатку в інтерв'ю Українській службі Бі-Бі-Сі член політбюро СДПУ(о), один із «новиннєвих» керівників каналу «Інтер» Олексій Мустафін заявив, що є декілька кандидатур, яких могла б підтримати партія, зокрема ті, хто говорив про підтримку політичнoї реформи. Як одного з фігурантів обговорення на політбюро СДПУ(о) Мустафін назвав лідера соціалістів Олександра Мороза. «Я вважаю, що кандидатура Мороза принаймні може бути обговорена, хоча ми маємо зобов'язання перед коаліцією», — зазначив Олексій, додавши, що шанси Прем'єр-міністра Януковича бути підтриманим есдеками все ж вищі. А що соціал-демократи підтримуватимуть не свого вождя Медведчука, то тут усе ясно: «Ми хотіли б, аби кандидат, якого висуне наша партія, переміг на виборах».

До того, що свої поразки опозиціонери називають перемогами, звикли вже як їхні політичні опоненти, так і виборці. Але якщо в деяких випадках оптимістичну налаштованість «наших українців» та БЮТівців можна й варто сприймати скептично, то позавчорашнє голосування за законопроект №4180 до таких явно не належить. По-перше, в першому читанні вже «ухвалювали» й сумнозвісний проект 4105, який, навіть попри шалений тиск на «більшовиків» та одностайну участь у голосуванні комуністів із соціалістами, при остаточному затвердженні ледве «нашкріб» 294 голоси, та й то з урахуванням «мертвих душ», яких у парламенті не було й близько, але чиї картки реформу чомусь «підтримали». Однак відтоді ситуація змінилася явно не на користь «реформаторів» — чимало гнаних і залякуваних представників більшості відчули смак свободи, й ініціаторам 4180-го варіанта змін до Основного закону восени навряд чи варто розраховувати на їхні голоси. До речі, щонайменше кільканадцять таких прихованих «антиреформників», без сумніву, є й серед тих 276 нардепів, які у середу натиснули на зелені кнопки, знаючи, що перше читання однаково нічого не означає без другого, і таким чином бодай на кілька місяців «купивши» собі в Банкової індульгенцію від тиску.