Mинулої неділі в Черкасах на площі, навпроти редакції газети «Черкаський край», по вулиці Хрещатик, зібралося чимало городян: тут черкащан зустрічав Василь Симоненко. Свого часу відомий український поет працював у цій обласній газеті, а тепер його увічнили таким же енергійним і динамічним, яким запам'ятали назавжди. Симоненко на постаменті так само, як і за свого короткого життя, поспішає кудись у журналістських справах. Відкрив пам'ятник черкаський мер Анатолій Волошин та письменник Микола Негода, котрий особисто знав поета.

XX зимові Олімпійські ігри, які завершилися минулої неділі, для України на тлі попередніх двох Олімпіад виявилися вдалими — здобуто дві бронзові медалі. А якщо рахувати за місцями в чільних шістках, то перше очко в неофіційний командний залік принесла наша саночниця Лілія Лудан. Упродовж багатьох років вона входить до світової еліти в цьому виді спорту, хоча медалей сягає нечасто. Чи могла Лілія піднятися на п'єдестал у Турині? Як ведеться саночницям і взагалі санному спорту в Україні? Про це ми говоримо з Лілією Лудан, якій допомагає 3-річна донька Даринка (вона також прийшла на зустріч в «УМ»).

«Чи вірю я, що Батурин відродиться? Звісно, вірю!» — щира впевненість директора Батуринського державного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» Наталі Ребрової мимоволі передавалася i журналістам, які спілкувалися з нею того морозного дня. Бо ледь не триста років ця колишня резиденція гетьманів Дем'яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи i Кирила Разумовського була нікому не потрібна, і лише рік тому, як кажуть, процес пішов. Пішов відтоді, як новообраний Президент Віктор Ющенко посадив представників великого бізнесу в автобус та вивіз саме сюди, у Батурин. Бізнесмени все зрозуміли, i невдовзі на рахунки щойно заснованого фонду «Гетьманська столиця» почали надходити перші мільйони.

Ми вже так звикли (ба, навіть ніколи й не відвикали) споживати телевізійну продукцію східних сусідів, що й далі сприймаємо її достоту за рідну. Очевидно, керівництво «1+1» на це й розраховує, підсаджуючи на чергові два тижні українських домогосподарок на серіальчик, який уже встиг полонити російських тіточок на каналі РТР. Певно, наші кволі патріотичні почуття мусить стовідсотково задовольнити вже сам той факт, що головну роль у цій багатосерійці виконує наш колишній співвітчизник, хвацький хлопчина із Нової Каховки Ілля Носков, який, чкурнувши в ніжному віці з рідної Херсонщини, таки підкорив омріяний Пітер.

Падіння на лід тільки збоку може здатися кумедним , а людині, яка щойно гепнулася, ефектно розмахуючи руками для втримання рівноваги, може бути не до жартів. Забиття й синці, переломи і струс головного мозку — такі результати може принести одна невдала прогулянка. Тому людям похилого віку краще в «слизькі дні» взагалі не виходити з будинку і зачекати, поки двірники приберуть сніг і розкидають пісок на обмерзлий тротуар. Але якщо така потреба виникла, не соромтеся взяти палицю з гумовим наконечником або шипом. Для людей, які хочуть уберегтися від зимового травмування, є й інші корисні поради.

Ці Стусові слова з вірша у збірці «Палімпсести» відверто дивують вражаючою точністю і повнотою. Смисл у них не тільки географічний, не тільки емоційно-чуттєвий, що виражає поетову тугу за Батьківщиною («Скучив за рідним краєм»). Iдеться про речі глибинніші, про сутнісне осмислення свого народу, з яким він — одна кровинка, але водночас яка безмежна відстань пролягла між поетом, людиною, що зуміла досягти внутрішньої свободи (хай навіть коштом свободи зовнішньої), і співвітчизниками, свобода душ котрих упродовж комуністичних десятиліть нещадно нищилася вогнем і мечем, витісняючись радянським «совковим» менталітетом. В оцій болісній суперечності — весь Стус.

Люди здавна вірили, що ляльок оточує магічне поле. Лялька — один із найважливіших об'єктів історії цивілізації, вважають фахівці. Це не просто дитяча іграшка, зовні подібна до людини, яку різні народи використовують під час ритуалів. Згадаймо початок давньої народної казки про Василису Премудру: «Ось тобі лялечка мила, моя мила, — прошепотіла мати й витягла з-під ковдри маленьку ляльку, котра була вбрана у червоні черевики, білий фартушок, чорну спідницю й керсетку, гаптовану різнокольоровими нитками. — Це мої останні слова: якщо заблукаєш у лісі, або тобі знадобиться допомога, спитай у ляльки, що робити. Вона тобі допоможе. Завжди носи її з собою, нікому про неї не розповідай, а схоче їсти — нагодуй. Ось тобі мій материнський заповіт і моє, мила донечка, благословення».

Новорічна ніч без келиха шампанського — це, мабуть, усе одно, що наступний ранок без похмілля. Однак уже достеменно відомо — уявити собі новорічний стіл без однієї з найпоширеніших і улюблених марок ігристого напою таки реально. Йдеться про «Советское шампанское» виробництва Артемівського заводу шампанських вин. Адже напередодні 2006 року в підземних штольнях підприємства, випустивши ювілейну 300-мільйонну пляшку «Советского», вирішили відмовитися від подальшого виробництва саме цієї марки.

Про Українську Повстанську армію написано багато, однак вистачає в її історії і малодосліджених сторінок. Такою, зокрема, є «печерна» тема, тобто пов'язана з західноукраїнськими печерами, які свого часу не один рік слугували для повстанців унікальними «криївками». Дещо про це можна прочитати у книзі Нестора Мизака «За тебе, свята Україно!», що вийшла друком три роки тому в чернівецькому видавництві «Буковина». А от у Тернополі проживає чоловік, який уже багато років досліджує печерний світ, по крихтах збираючи відомості й про підземну діяльність УПА та ОУН. Почесний член Української спелеологічної асоціації Юзеф Зімельс за освітою і родом діяльності — конструктор, однак ще зі шкільних років захоплюється спелеологією. На його думку, сліди діяльності ОУН-УПА в печерах ще ніхто серйозно не досліджував — для цього потрібні спеціалісти, кошти, час. Хоч це — справжній історичний клондайк. Багато чого можуть ще розповісти місцеві старожили, які спочатку впродовж десятиліть просто боялися це робити, відтак ніхто не ставив собі за мету об'їхати всі «припечерні» села і детально їх розпитати. Так само не проводилися ще жодні розкопки в печерах, де роками підпільно проживали члени ОУН і УПА, а там можна натрапити на дуже цікаві знахідки. Підтвердженням цьому є пропонована розповідь Юзефа Зімельса, записана кореспондентом «УМ».

В одному зі скітів свого попереднього альбому «Пожежі міста Вавилон» гурт ТНМК влучно зауважив: «Жизнь — це як зебра: біла полоса, чорна полоса, біла і чорна, чорна і біла, і так знов — чорна і біла, а потім хвост... і повна задніца». «Пожежі...» однозначно був білою смугою в творчості гурту. Це, ясно, зовсім не означало, що наступний буде чорною. Ще й якщо взяти до уваги амбітну назву альбому — «Сила» — попередньо здавалося, що новий вибух в українському реакторі музичної електростанції буде потужний. Врешті, презентований альбом непоганий, але звичайний, тобто не «чорний», а «сірий».