День праці, або, як ми звикли з часів СРСР, Міжнародної солідарності трудящих, завтра відзначатимуть понад 140 країн світу. У більшості з них 1 Травня – не так свято радощів від зайвої нагоди випити чи посадити картоплю, як привід для серйозної розмови трударів із владою. У суспільствах „прогнилого капіталізму” Першотравень відданий на відкуп профспілкам, які в нелегкі для робітничого люду часи – от як у нинішній кризовий період – здатні вивести на вулиці сотні тисяч обурених демонстрантів. У Радянському Союзі 1 Травня відзначали як свято політичне. Оскільки скаржитися на „свою” ж („робітників і селян”) ладу трудящому народу не випадало, багаточисельні демонстрації були покликані засвідчити повну підтримку масами курсу партії та висловити солідарність із пригнобленим пролетаріатом капіталістичного Заходу.
Незалежній Україні ось-ось стукне 18, вона давно вже не йменує себе соціалістичною і розвернула курс на капіталізм, але від звички відзначати Першотравень по-політичному так і не відійшла. От хіба що замість створювати за рознарядкою масовку на демонстраціях під червоними прапорами й гаслами „Мир. Труд. Май”, більшість трудящих одразу ж прямує на „маївки” в сучасному розумінні цього слова. Серед тих же, хто таки опиняється на вулицях із прапорами і плакатами в руках, про реальне проліпшення умов праці думають хіба одиниці. Бо традиційні організатори першотравневих акцій – комуністи, соціалісти та навіть ті організації, які йменують себе профспілками, - переслідують зовсім іншу мету: нагадати виборцям про себе і своїх політичних патронів. Пенсіонери, розбавлені новітніми піонерами з галстуками на шиях і буржуазними „мобілками” кишенях; бабусі-шанувальниці призабутої „нашої Наташі”; „шаровики”, охочі послухати обіцяні Федерацією профспілок концерти; звезені за старою доброю рознарядкою прихильники Партії регіонів (з огляду на нинішні політичні симпатії ФПУ) – навряд чи цей контингент здатний домогтися від влади й працедавців захисту прав трударів. Та й мета в нього інша – святкувати й насолоджуватися власною політичною риторикою, а не повставати й вимагати. Хоча, здавалося б, коли ж тим трудящим і солідаризуватися по-справжньому, як не під час кризи...

Убивство здійснили на півдні Італії, в містечку К’яравалле Сентрале у провінції Калабрія. Після того як 35-річна Інна Абрамова та її цивільний чоловік Джуліано Кортезе відвезли у дитсадок свого сина, до них зненацька під’їхало авто, звідки у подружжя кілька разів вистрелили з рушниці. Пані Інна померла на місці, а її чоловіка у важкому стані доправили до лікарні, але врятувати його лікарям не вдалося.

У той час, як НАТО та ООН використовують миротворчі контингенти для замирення в місцях збройних конфліктів, росіяни освоїли зворотну технологію: створювати конфлікти, а потім вводити туди власний військовий контингент. Ця карикатура на миротворчість безвідмовно спрацьовує на теренах колишнього СРСР, які рясніють замороженими, потенційними і латентними міжетнічними конфліктами. І поки український уряд відсунув безпеку країни на десятий план, «миротворці» підкрадаються все ближче...

Коли урветься терпець? Черговий «аварійний» викид відходів з румунських заводів у річку Тиса, які далі за течією ідуть на наше Закарпаття і ставлять під загрозу життя і здоров’я українських громадян, румуни, як завжди, хочуть зам’яти. На надіслану офіційним Києвом ще минулого тижня дипломатичну ноту офіційний Бухарест досі не відповів. «Надіслали офіційну ноту МЗС Румунії і зажадали негайно поінформувати про ситуацію, яка склалася у зв’язку з викидами, і про вжиті заходи румунською стороною щодо недопущення подібних випадків», — повідомив речник МЗС України Василь Кирилич. Україна все ще чекає на реакцію Румунії, бо саме від неї залежить, як чинити далі.

Як склалось останнім часом, досить істотні кошти, виділені державою, організаціями і приватними особами на ліквідацію наслідків стихії, яка минулого літа уразила Західну Україну, багато кому «нагріли руки». Про це говорив і Президент Віктор Ющенко, відвідуючи постраждалі регіони з перевіркою того, як їх відновлюють. «Прикро, що є дані по ряду міністерств, починаючи з Міністерства внутрішніх справ, де значна частина коштів, направлених на подолання стихії, використовувалась на капітальний ремонт дахів, підлоги, заміну вікон на службових об’єктах, які не мають відношення до категорії потерпілих», — зазначив глава держави.

Майже через тиждень після того, як минулого четверга румунські заводи забруднили річку Тиса важкими металами, екологи рапортують про зниження рівня забруднення більш як удвічі. Нагадаємо, аварійний викид важких металів в одну з приток річки Тиса стався 16 квітня на одній із неробочих шахт поблизу румунського містечка Бая Борша.

У Харківській області закриють дві військові бази. Одна з них — сумновідомий арсенал біля міста Лозова, де в серпні минулого року сталася пожежа, яка переросла в канонаду, коли вибухнуло понад 100 тисяч тонн боєприпасів.

Після короткого затишшя в минулому році сьогодні директор музею «Київська фортеця» В’ячеслав Кулініч знову сурмить тривогу: розкидані по столиці елементи унікального і найбільшого у світі укріплення знову стають жертвою забудовників, незважаючи на те, що пам’ятка охороняється державою і має охоронний номер. Днями, за словами пана Кулініча, в самому серці Київської фортеці — Госпітальному укріпленні — знищено ділянку головного валу завдовжки 200 метрів і завширшки два метри. Цього разу це зробили не бізнес–забудовники, а військові з госпіталю Міноборони, який розташований на території фортеці.

Після землетрусу українські дипломати в Італії спромоглися знайти по італійських лікарнях тридцять наших співвітчизників, які постраждали від стихії. Вчора і сьогодні двоє представників української амбасади зустрічаються із пораненими «для надання їм консульської допомоги». Про таку зустріч посольство України домовилося з італійським штабом із ліквідації наслідків стихії.

Визнання Голодо­мору геноцидом українського народу у світі відбувається на рівні не лише держав і урядів, а й окремих спільнот і окремих людей. Після того як слово «геноцид», стосовно голоду в Україні 1932—33 років, днями чітко зазвучало в декларації міськради каталонського міста Санта–Сусанна, що в Іспанії, цього тижня в Канаді відповідний закон прийняв парламент цілого штату — Онтаріо. 29 травня 2008 року Акт про День пам’яті українського голоду та геноциду прийняли на федеральному рівні, а цього тижня депутати Онтаріо поширили цей закон на свою провінцію. Відтепер «Кожна четверта субота листопада кожного року проголошується в провінції Онтаріо Днем пам’яті Голодомору для вшанування тих, хто загинув унаслідок геноциду голодом, який відбувся в Україні у 1932—33 роках. День пам’яті дає можливість ще раз замислитись та просвітити громадськість щодо вічних уроків Голодомору та інших злочинів проти людства», — йдеться в постанові парламенту провінції.