Біда непроханою гостею колошматить родину Шепелів не один рік — відтоді як у їхнього Микитки виявили важку недугу. Наразі з’ясувалося, що у восьмирічного хлопчика рак крові (життя дитини згасає щогодини!), і без трансплантації кісткового мозку не обійтися. Упродовж трьох останніх років батьки витратили на порятунок сина всі фінансові ресурси, а для проведення операції потрібно ще принаймні 30 тисяч доларів. Оперативне втручання, до того ж, необхідне ще поточного року — аби не було надто пізно! Волонтери фонду «Щаслива дитина» кажуть, що зверталися до відомих запорізьких бізнесменів, до місцевої влади, однак... Судячи з усього, в усіх «світ зійшовся клином» на виборах...

«Якщо до мене переставали ходити наречені, я втрачала смак до життя і впадала в депресію, — розповідає «УМ» Емілія Мефодіївна, — я вже тричі була заміжньою, виростила сина, який подарував онуку Ганнусю. Останній чоловік помер кiлька років тому, але я ще не втрачаю надію зустріти нове кохання!»...

Сьогодні першому українцеві, який підкорив космос, виповнилося б 80 років (ця дата народження Павла Поповича була записана в паспорті, хоча насправді він народився трохи раніше). Павло Романович завжди був оптимістом, пашів енергією, тож його смерть рік тому стала несподіванкою для всіх, хто знав радянського «космонавта–4». Люди, яким пощастило зустрічатися з Поповичем, не приховують захоплення цим літуном із Київщини, який на орбіті співав «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю». Найтеплішу пам’ять про нього бережуть у рідному містечку Павла Романовича — Узині, що під Білою Церквою. Тут є вулиця імені Поповича і пам’ятник йому, а розповіді про космонавта передаються від старих до малих. Є добра пам’ять, але нема музею.

Кореспондент «УМ» побував в Узині й поспілкувався зі знайомими і сусідами славетного льотчика–космонавта.

...Якщо комусь випаде побувати у Чернівцях, вам обов’язково запропонують відвідати Національний університет імені Юрія Федьковича, що розташований у приміщенні колишньої резиденції буковинських митрополитів. Обіцяю: кожен, хто там побуває, буде у захваті від неповторної краси цієї будівлі. Але, милуючись архітектурною перлиною нашого краю, згадайте про шанованого, проте надзвичайно скромного чернівчанина, котрий майже сорок років працював у цих стінах — на кафедрі української літератури. Це — Анатолій Добрянський, доцент кафедри української літератури, кандидат філологічних наук, літературознавець, поет, заслужений діяч мистецтв України, лауреат премії імені Сидора Воробкевича. А ще цей поважний чоловік був неймовірним книголюбом...

Несподівана і безглузда смерть В’ячеслава Хурсенка стала шоком для тисяч його шанувальників не лише в Україні, а й на всьому пострадянському просторі. Люди один від одного дізнавалися через інтернет про трагічний випадок, що стався на рибалці торік 8 вересня неподалік Луцька, й не могли повірити, що це правда. Ще вчора він відспівав концерт у Херсоні й повертався на рідну Волинь такий щасливий, бо, виявляється, і в цьому південному місті, де він ні разу не був, його теж знають і люблять його пісні. А через кілька днів Славка під супровід аплодисментів рідних, друзів та шанувальників проводжатимуть на вічний спочинок. Йому було лишень сорок три.

Катерину Бойко в селі Межиріч Канівського району на Черкащині знають усі. І поважають. За силу та стійкість духу. У лютому наступного року жінці виповниться 80 літ. І все своє життя вона пересувається на руках. Та недуга, яку вона має з раннього дитинства, її не зламала: ще донедавна Катерина Степанівна самотужки сапала город та тримала в господарстві корову...

В Україні майже 800 тисяч чоловіків у примусовому порядку платять аліменти на утримання неповноліт­ньої дитини. При цьому з–понад 10 тисяч чоловіків не можна «вибити» гроші на утримання дітей навіть через суд — ті всіляко ухиляються від сплати аліментів. Такі дані оприлюднив міністр юстиції Олександр Лавринович із посиланням на дані органів державної виконавчої служби Мін’юсту з початку 2010 року, повідомляє прес–служба Мін’юсту.

Професор Іван Климишин серед сучасних дослідників Всесвіту, поза сумнівом, — «зірка» першої наукової величини. У 60–х роках минулого століття він увів у теорію астрофізики показник адіабати газовипромінювання, відомий у науковому світі як «коефіцієнт Климишина». За його підручником астрономії навчаються студенти вітчизняних вишів. Укладена ним «Історія астрономії» — одна з кращих праць цієї тематики від давніх до теперішніх часів. Він — автор дуже точних календарів та карт зоряного неба.

На цьому й зупинимося, бо професор Климишин дуже не любить вихвалянь на свою адресу. Про це знають навіть американці.

Учора в Києво–Могилянській академії урочисто відкрили меморіальний кабінет Джеймса Мейса. Саме цей американський історик відкрив українцям страшну правду про події 1932—1933 років. І саме він довів, що Голодомор не був випадковістю, а цинічним злочином радянської влади, який заслуговує на визначення «геноцид». У 2005 році його вдова Наталя Дзюбенко–Мейс передала до «Могилянки», де викладав її чоловік, першу частину його архіву та книжкової колекції, за кілька років удалось «повернути» в Україну і другу — «американську» — частину. Саме такою була воля дослідника, який хотів, щоб його бібліотека — а це майже 2500 унікальних друкованих видань — потрапила до України й активно використовувалася.

Ми навіть як слід не спромоглися подякувати Джеймсу Мейсу за те, що допоміг розкрити ту страшну сторінку нашої минувшини й повернути історичну пам’ять, а нас знову змушують усе забути. Чи можливо це — ми говоримо з його вдовою Наталею Дзюбенко–Мейс.

Біля Львівського музею вишиваних ікон отця доктора Дмитра Блажейовського, що на Чорновола, 2–а, на лавочках сиділо з десяток жінок. Сивобородий чоловік iз ціпком у вишукано вишитій сорочці, що виглядала з–під піджака, пильно вдивлявся крізь скельця окулярів в обличчя, жваво вітався й уважно вислуховував кожного, трохи повернувши голову набік, щоб краще чути. Так Дмитро Блажейовський провів кілька годин свого сотого дня народження. Увечері біля Національного Академічного драматичного українського театру ім. Марії Заньковецької яблуку було ніде впасти. Ущерть заповнена зала з партеру й балконів радо вітала ювіляра. Вдалий сценарій урочистої події переносив присутніх на століття в минуле...