Любителі фатальної нумерології і вчора мали прикметний день. Якщо напередодні в календарі було дідькове число - шосте червня шостого місяця шостого року, - то подібні збіги відбулися і вчора у Верховній Раді. 7 червня засідання тривало всього сім хвилин. Перерву було оголошено за пропозицією БЮТ, «Нашої України» та СПУ.

Така позиція Блоку Юлії Тимошенко пов'язана з «репресіями» проти колишнього голови СБУ Олександра Турчинова та його екс-заступника Андрія Кожем'якіна, які нині стали народними депутатами за списками БЮТ.

Пісня про «розкол» України легко й вільно ллється через засоби масової пропаганди (в просторіччі - ЗМІ) у вуха мешканців Донбасу. Настільки вільно, що навіть соціологи почали використовувати цей термін в описанні стосунків між різними регіонами держави. Так сталося, що мало не цілий тиждень я вивчав це питання разом із науковцями-гуманітаріями. Спочатку в Донецьку, де місцева філія Національного інституту стратегічних досліджень проводила «круглий стіл», а потім у Луганську.

Політологи, як і багато тих, хто активно цікавиться політикою, намагаються зробити прогноз щодо діяльності законодавчого органу держави. У статті Сергія Телешуна та Ігоря Рейтеровича «Якою буде Верховна Рада V скликання?» («УМ» від 11 травня) автори правильно підмітили причини посилення лобізму у новому парламенті, дали належний аналіз цьому явищу та відповідну оцінку. Але останні два речення про те, що збільшення прохідного балу до Верховної Ради стане остаточним відділенням політичного істеблішменту від широкого загалу і що «це призведе або до нового соціального вибуху, або, що більш можливо і більш небезпечно, до зростання соціально-політичної апатії українського суспільства», ще більше зміцнили побоювання щодо посилення дестабілізації в Україні в поствиборчий період. Цю тему автори не розвивали, а тому варто подати окреме бачення діяльності парламенту з урахуванням сказаного, але дещо з іншого боку.

Здавалося, твердження про те, що демократичне суспільство не може існувати без свободи слова, є аксіомою, яка, як відомо, не потребує доведення. Адже тільки за умови вільного вираження своїх поглядів та думок, а ще готовності відстоювати свої ідеали, проголошені під час Помаранчевої революції, ми зможемо зробити крок вперед назустріч європейській спільноті. Одначе реалії сьогодення наводять на думку, що деяким політичним силам, які ще вчора сповідували вищеназвані принципи, а сьогодні прийшли до влади, та свобода слова, що несуть у собі ЗМІ, стала кісткою в горлі, котрої будь-що необхідно позбутися. Причому для цього зовсім не потрібно вдаватися до так званих оперативних методів на зразок закриття «неблагонадійних» та «неслухняних» газет. Достатньо створити підгрунтя, на якому колективи редакцій просто не зможуть існувати, простіше кажучи, обмежити фінансування газет.

У приймальні секретаря Київради завжди людно: сюди приходять поважні й сивочолі чиновники, досвідчені апаратники. А зустрічає їх зовсім молодий керівник — Олесь Довгий, новообраний 26-річний заступник київського мера Леоніда Черновецького. Олесь Станіславович приємно посміхається, жартує і запевняє, що в його кабінеті, у якому раніше працював Олександр Омельченко, привидів немає: мовляв, усе змінили, «підмарафетили» — і тепер це вже інше приміщення з новими меблями й новим мешканцем: на стіні нова картина, на шафі — фото Олеся з молодшою сестрою Оксаною. Про те, що працює в цьому кабінеті молода людина, свідчить i потужна стереосистема з плазмовим телевізором — Олесь, очевидно, полюбляє слухати музику. Однак говорили ми з секретарем Київради про інше: про його інтелігентну родину, плани щодо покращення життя киян, роботу з Леонідом Черновецьким.

Як відомо, Петро Порошенко і Юлія Тимошенко, визначаючи кадровий склад першого уряду Ющенка, на початку 2005 року домовлялися «за чаркою чаю» в ресторані «Капуцин», що на вулиці Червоноармійській. Тепер, винісши колишні образи за дужки, лідерка БЮТ і чiльний бiзнесмен з «Нашої України» знову зустрічаються в дорогому закладі громадського харчування — цього разу домовляються про розподіл портфелів у новій коаліції, і, відповідно, в третьому уряді Ющенка. За даними з «нашоукраїнських» джерел, цього тижня Юлія Володимирівна й Петро Олексійович разом смакували східну кухню в ресторані «Караван» на Кловському узвозі — це навпроти «Укртрансгазу», там, де Віктор Ющенко в перші дні року підтримував увімкненим газовий «краник» у розпал «газової війни» Росією.

У цi днi у школярів «останні дзвоники». Потім у дітей почнуться канікули — в кого одразу, в кого після складання іспитів. У нардепів все навпаки: сьогодні пролунає дзвоник, який сповістить про початок роботи Верховної Ради, а на зміну ейфорії від депутатського призову прийдуть політичні будні — час «коаліціади», «спікеріади», «прем'єріади», «комітетіади» та інших важких епосів.
Учора нардепи-новачки знайомилися з роботою в сесійній залі та вчилися натискати на кнопки. Разом iз ними напередодні відкриття сесії в парламенті побували кореспонденти «УМ» — перевірили готовність зали засiдань i навіть «випробували на собі» спікерське крісло та робоче місце голови найбільшої фракції.

Гучних декларацій про гармонійний розвиток регіонів не виголошував в Україні за останні роки хіба що безнадійно лінивий політик. Але конкретний зміст цих декларацій кожен розуміє по-своєму. Зокрема, в регіональній кадровій політиці. На прикладі столичної області — Київщини — яскраво видно, наскільки непросто досягти ідеалів, проголошених «помаранчевими» силами після їхньої перемоги в 2004 році, і наскільки складно це буде робити далі.