Те, що в деяких українських ЗМІ, особливо електронних, сьогодні виникають проблеми, ще зовсім не означає підступність нової влади. Доволі часто це всього лише наслідки дурості влади старої. Ось, наприклад, в.о генерального директора Луганської обласної державної телерадіокомпанії (ЛОДТРК) Олег Небольсін минулого тижня розірвав угоду про співробітництво із ЗАТ «Луганська обласна телерадіокомпанія» (ЛОТ). Як і слід було очікувати, керівництво останньої підняло гвалт: «Рятуйте! Політичні переслідування! Нова влада монополізує інформаційний простір!..» Ну й таке інше. Приміром, позавчора у Верховній Раді Голова ВР оголосив запит «регіоналів» Равіля Сафіулліна та Олега Царьова до Президента України «щодо політичних репресій проти незалежного телевізійного каналу ЗАТ «ЛОТ» (щоправда, отриманих голосів не вистачило — лише 125). Але що ж із тим ЛОТом відбувається насправді?

Якби вибори Президента відбувалися тільки серед українських користувачів світової мережі інтернет, то переконливу перемогу на них святкував би лідер коаліції «Сила народу» Віктор Ющенко. За даними опитувань різних сайтів, його «мережевий» рейтинг майже в дев'ять разів вищий, ніж показники кандидата від влади Віктора Януковича. Зрештою, аби переконатися в цьому, не обов'язково навіть вдаватися до інтернет-соціології. Досить тільки звернути увагу на те, скільки на різних сайтах розвелося рiзноманiтних кпинів над «бігмордовим» «Тому що», анекдотів та віршиків про Януковича, надто після його падіння під дією звичайного курячого яйця. Таких «підколів» не було навіть за часів пріснопам'ятного Брежнєва. Але в період «розвинутого соціалізму» ще не було інтернету, тож зневажливі відгуки про державного лідера розходилися по умах народу через курилки й кухні місяцями та роками. Тепер же, завдяки всесвітньому павутинню, будь-який новий анекдот про «пахана» чи «дона» розлітається в лічені години. Та й не тільки анекдот, а інформація взагалі. Саме інтернет за умов майже тотального контролю влади та її «темників» над електронними ЗМІ взяв на себе роль масового передвиборчого інформатора й комунікатора. Водночас — не пропагандиста, бо інтернет-аудиторія, яку вважають найбільш політично підкованою у порівнянні з читачами газет, слухачами радіо чи глядачами телебачення, навмисної агітації не потребує. Свій вибір — за Ющенка — український інтернет зробив уже давно.

Якщо коли-небудь фахівці відповідного «профілю» замислять написати посібник із технології викривлення фактів у журналістиці для маніпулювання громадською думкою, довго шукати наочні приклади застосування теоретичних «знань» із цього «предмета» на практиці не доведеться. Досить лише взяти будь-який інформаційний випуск центральних каналів українського телебачення періоду виборчої кампанії 2004 року. Саме маніпулятивні технології для перших «кнопок» телевізора виявилися основним засобом «висвітлення» несподіваної хвороби Віктора Ющенка. Прикро, але до тих, хто прагне перетворити тяжке й, безперечно, не випадкове отруєння найрейтинговішого кандидата у президенти на фарс, приєднався ще й доти досить об'єктивний (наскільки це можливо в умовах кучмівської України) телеканал ICTV.

Дезінформація телеканалу ICTV проти кандидата в президенти Віктора Ющенка означає тільки одне — страх зятя Президента Кучми Віктора Пінчука (власника цього телеканалу) перед приходом Віктора Ющенка до влади. Про це заявив в інтерв'ю журналістам лідер партії «Яблуко», кандидат на пост Президента Михайло Бродський. Він вважає, що зять Кучми не так переймається за долю «Папи», як за нещодавно придбаний комбінат «Криворіжсталь», куплений у держави фактично за півціни. Лідер «Яблука» нагадав, що Віктор Ющенко від самого початку назвав приватизацію «Криворіжсталі» протизаконною та неодноразово заявляв, що не визнає цієї «брудної оборудки» діючої влади, коли стане Президентом.

Репресії проти регіональної преси стали загрозливою тенденцією цієї виборчої кампанії. Національна спілка журналістів України не залишилася байдужою й виступила з кількома заявами з цього приводу. Зокрема, голова НСЖУ Ігор Лубченко відреагував на факт закриття Ленінським районним судом Вінниці «Вінницької газети». (Нагадаємо, вихід цього комунального ЗМІ до закінчення виборів припинено з подачі невдоволених комуністів Вінниччини, яким не сподобалося висвітлення «ВГ» прес-конференції кандидата в президенти від КПУ Петра Симоненка).

Дуже несподіваний «подарунок» напередодні свого 65-річчя отримала обласна газета «Волинь» — одне з найавторитетніших і найтиражніших видань області. Обласна організація Партії регіонів подала скаргу на газету та її редактора Степана Сачука в територіальну виборчу комісію виборчого округу №22 з вимогою припинити випуск «Волині» на період президентських виборів. Мотивація — в авторській статті Сачука «Треба жити своїм розумом» (2 вересня ц. р.) редактор «у завуальованій формі агітував читачів проти кандидата у президенти України В. Ф. Януковича», а робити цього державним та комунальним ЗМІ згідно із Законом «Про вибори Президента України» не можна.

В історії зі скандальною суботньою знахідкою у видавництві «Новий друк», де поруч із безневинним дитячим «Барвінком» відкрився цілий «клондайк» воістину збоченської «чорнопіарної» продукції (плакатів зі спотвореними обличчями українських опозиціонерів тощо), «Україна молода» намагалася розібратися так само, як, мабуть, і решта наших колег по перу. Для більшої об'єктивності у цьому матеріалі ми подаємо винятково свідчення, що називається, з перших вуст.

Не встигли з'ясуватися всі обставини виготовлення багатотисячних тиражів антиющенківської агітації, виявлених у суботу у видавництві «Новий друк», власником якої є син лідера НДП Валерія Пустовойтенка, як сталося нове «літературне НП». Позавчора ввечері, знову ж таки завдяки анонімному телефонному дзвінку, депутати-«нашоукраїнці» дізналися про новий склад з таким самим брудом, який розміщений на території Національного виставкового комплексу «Експоцентр України» (колишня ВДНГ). Сотнями тонн «чорного піару» влада впирає на нібито «американське» походження кандидата від опозиції.

Не позаздриш глибинці, де в «ящик» ловляться лише пара-трійка загальнодержавних каналів, з «опозиційної» преси в газетному кіоску (якщо такий узагалі є) — хіба що тижневої давності бойовий листок регіональних комуністів, а до найближчого кафе з рятівним інтернетом — півсотні чи й більше кілометрів. Для людини, котра не має бажання коритися «темникам», яких робить реальністю телевізор, — майже повний інформаційний вакуум. «Просунутий» і небайдужий до реальної політики столичний мешканець, потрапивши в таке становище (скажімо, у відпустці), що називається, лізе на стіну. Але ж у такій шкурі перебувають мільйони українців, яким створює умови оруеллівського «1984-го» найдоступніше і найважливіше з пропагандистських «мистецтв» — вітчизняне ТБ. Чимало людей, поставлених у такі телеумови, роблять певні умовиводи.

За твердженням мого доброго знайомого, який давно живе в обласному центрі, його земляки останнім часом втомилися дивуватися «новаторським» крокам місцевої влади — настільки вони не передбачувані. «Ну, а обурюватися?» — поцікавився я. «А що обурюватися?! — чую у відповідь. — На чиновницькі примхи ніякого гніву не вистачить».