Якщо створення групи «Естетік Ед'юкейшн» із колишніх «океанівців» Хусточки та Шурова було зрештою логічним, то незрозумілий вихід Павла Гудімова — дивним, а теперішній «Океан» уже і усох наче, або, як мінімум, перетворився, наприклад, на море Лаптєвих. Особисто для мене група уже ніколи не матиме того неперевершеного львівського шарму, який хлопці довго зберігали, тримаючи марку в столиці — завдяки цьому вони і стали зірками національного маштабу — а їхні теперішні, уже не сайд, проекти не в змозі замінити попередню творчість. Ні, ні музика «естетіків» мені подобається, а Павло так само люб'язний та адекватний, але... І будемо ми тепер на концертах гурту «Океан Ельзи» питати одне одного: «А хто отой високий блондин із бас-гітарою?», і відповідатиме хтось: «Це — Денис Дудко, він грав раніше у харківській групі «СхідSide».

Тривають гастролі Сполученими Штатами Америки та Канадою сестер Лесі і Галі Тельнюк. Тепер вони мандрують Канадою. Вже концертували у Монреалі, Оттаві, Торонто. Напередодні гастролей дует видав новий альбом «Сестри Тельнюк. Вибране». Альбом iз двох компакт-дисків підсумував 15-річну творчість дуету. Як написав у передмові до «Вибраного» музикознавець Олександр Євтушенко, «Леся та Галина Тельнюк належать до невеличкої когорти артистів, яких мінливий час лише зміцнив в істинності одного разу обраної дороги. Їхній вибір достойний поваги. Бо це вибір сумління і Серця. А ще — правдивого Таланту».

Є в українській рок-музиці таке поняття, як «завжди перспективні молоді гурти». Такі команди є широковідомими у вузьких колах меломанів, час від часу виступають у клубах на кшталт київської «Торби» та музичних фестивалях (яких в Україні так мало), їхні пісні можна відшукати на різноманітних збірках альтернативної музики, але заявити про себе на весь голос їм заважає той стан, в якому перебуває українська музика вже добрий десяток років.

Якось, приблизно двадцять років тому, десь серед снігів Фінляндії прихильники пісенних змагань зібралися і заснували перший фан-клуб «Євробачення». А цього року, на київському конкурсі, тепер менш величезна європейська фан-асоціація — 35 клубів, поповнилася ще чотирма — з Латвії, Лівану, Албанії та України.

Подейкують, після приїзду в Київ Брегович поставив організаторам дві умови: щоб у його номері обов'язково стояло віскі «Джек Деніел», а в гримерках мають бути сир, молоко і горішки. До Києва Брега (так Бреговича звуть на Батьківщині) прилетів 1 червня зранку. Його привезло громадське об'єднання «Віче України». В одному літаку з культовим композитором і виконавцем були його менеджер, звукорежисер та тринадцятеро музикантів — учасників «Оркестру весіль та поховань». П'ятеро вокалістів, три тромбони, туба, саксофон... Універсальний Бокан Станкович на концерті умудряється грати вiдразу на трубі, флейті і волинках. Ще один «кадр» — Огнєн Радівоєвич, директор групи, грає на барабанах і дарбуці. Брегович скрізь: перед мікрофоном, і з гітарою в руках, за синтезатором і барабанами. Саме цей, зоряний склад, у 1994 році, записав пісні до фільму «Королева Марго» — тоді він здобув «Золоту пальмову гілку» на Каннському кінофестивалі за кращу музику. В 1995 році Брега з цим же складом зробив музику для «Андеграунда» Кустуріци ( цей фільм у день концерту Бреговича крутило одразу кілька каналів), він отримав другу «пальму». Потім колектив розпався, музиканти роз'їхалися в різні країни. Минулого року Брегович зібрав усіх у Парижі, і запропонував навколосвітнє турне. Для київських журналістів композитор дав перше і єдине інтерв'ю — в прес-центрі Українського Дому...
...Біля входу «Цирк Кобзов» святкує День захисту дітей. Балканська легенда з цікавістю розглядає сопливих малюків із пищиками, барабанчиками, повітряними кулями і рушає до прес-центру. У Бреговича таке зосереджене обличчя, наче він складає музику до «Аризонської мрії»... а може, думає: «А якщо журналістів буде дуже мало?». Коли Брега увійшов до прес-центру, побачив десятки націлених на себе облич, камер і диктофонів, його малиновий піджак аж підскочив, а чорні кучері затремтіли — музикант явно не очікував стільки народу. Перед прес-конференцією модератор Денис одразу попередив: Горан не любить, коли йому лізуть об'єктивом в обличчя — може розвернутись і піти. Фотографи «послухалися», і, тільки-но співак ступив до зали, оточили його тісним кільцем. Брегович із задоволенням позував. Надто нахабних модератор стукав по голові або по фотоапарату — журналісти ризикували залишити балканську легенду без ока чи зуба.
Як сказала «УМ» засновниця «Віче України» Інна Богословська, для того, щоб привезти в Україну 43 особи з восьми країн світу і заплатити за їх проживання, навіть кількаденне, потрібна була «не астрономічна, але дуже велика сума». «Віче» її знайшло, але на перекладачеві, який допомагав Бреговичу, зекономило. Хлопець, мабуть, знав англійську, але й поняття не мав, що перекладає. Фільми плутав із дисками, Джонні Деппа з Еміром Кустуріцою, а два речення, сказаних Бреговичем, перекладав кількома словами. Кожен журналіст мав право тільки на одне коротке запитання. Отже, якщо з цієї каші виділити читабельний текст і додати до нього те, що опустив перекладач, виходить приблизно така розмова.

13 липня 1985 року ірландський рок-виконавець Боб Гелдоф організував у Лондоні та Філадельфії великий благодійний концерт на користь голодуючих Африки під назвою Live Aid, що можна перекласти і як «Жива допомога, і як «Концертна допомога». Акція була настільки вдалою (було зібрано 40 млн. доларів) і набула такого розголосу у світі, що британська королева Єлизавета ІІ відзначила Гелдофа лицарським титулом. Тепер, у 20-ту річницю першого концерту, сер Боб вирішив вдруге провести подібну акцію, але зробити її ще масштабнішою. 2 липня концертна акція під назвою Live 8 (за звучанням нагадує першу акцію під назвою Live Aid) пройде в Лондоні в Гайд-парку, Філадельфії в парку ім. Бенджаміна Франкліна, Парижі, Берліні біля Бранденбурзьких воріт та Римі в цирку «Максімус». Вхід на всі концерти буде безкоштовним. Боб Гелдоф пояснив: «Ми не хочемо грошей від людей, ми хочемо залучити їх допомогу Африці».

Думки про успішне проведення конкурсу офіційним коментарем на прес-конференції Європейської мовної спілки підтвердив виконавчий директор «Євробачення» Сванте Стокселіус. «Все було чудово: звук, камера, телеголосування. Я даю вам стовідсоткову гарантію, що все відбувалося чесно і прозоро», — зазначив він.

Сталося! Пронесло! Ми зробили це! Слава Україні! Такі «воплі», але не Відoплясова, а радості крутилися в голові, поки красиві дівчата, приємні жінки і стримані чоловіки з Європи зачитували бали, якими європейські країни обмінювалися із сусідами. Ви тільки вдумайтеся, в Україні пройшов 50-й, ювілейний конкурс «Євробачення», всього через півроку після спустошливих для бюджету президентських виборів, у важкий час посівних і бензинової кризи, в ситуації, коли в оргкомітеті скільки українців, стільки й гетьманів, без досвіду будь-яких міжнародних шоу. Це наша найбільша перемога, і дай Бог гурту «Гринджоли» з їхнім 19-м місцем щастя, здоров'я і успіхів у творчості.

Серед найважливіших стратегічних напрямків «Євробачення» організатори називають роботу з пресою. Саме 2000 акредитованих на конкурсі представникiв ЗМІ формуватимуть громадську думку у всіх європейських країнах, Тому великим прес-центром, чудовою конференц-залою та подіями оргкомітет представників мас-медіа забезпечив. Усі без винятку журналісти говорили про хорошу організацію, потужні комп'ютери та цікаві нововведення для преси.

Після завершення «Євробачення-2005» віце-прем'єр-міністр із гуманітарних питань Микола Томенко, який був співголовою оргкомітету з підготовки та проведення пісенного конкурсу, зазначив: «Наша команда отримала від попередньої влади таке господарство, що ми стояли перед загрозою перенесення «Євробачення-2005» з України до іншої держави. Тому головне завдання, яке поставив Президент України перед нами, — не допустити зриву конкурсу і провести його на належному рівні. І сьогодні я з упевненістю можу сказати, що наша команда зробила найкраще «Євробачення» за всю 50-річну історію конкурсу».