У військовій частині — перегляд французького фільму. Настає кульмінація — головна героїня застрелила з пістолета свого невірного коханого. Заломивши руки, вона звертається, здавалося б, до глядацького залу:

У моєму гладкому тілі сидить дуже навіть струнка жінка, але їй ніяк не вдається вибратися назовні. А з огляду на мій апетит, для неї, схоже, це довічне ув’язнення.

Коли в мене немає грошей, я п’ю воду, їм гречку, ходжу пiшки. Коли ж у моїх знайомих немає грошей, вони летять у Єгипет замiсть 10 днiв на 9.

— Сарочко, я вас запрошую в музей.
— А ви що, не можете вимовити слово «ресторан»?

Не хочу хвалитися, але я зібрав пазл за один день, хоча на коробці написано «3-4 роки».

Житель французького містечка Море, який отримав у спадок від покійних родичів будинок у самісінькому центрі містечка, вирішив продати його, адже приміщення було старе і потребувало чималих капіталовкладень на ремонт.

Дуже ревнива дружина — чоловікові:
— Негайно покажи цей лист. За почерком видно, що вiн від жінки. Та й чого це ти так зблід, читаючи його?
— Візьми, люба, це рахунок iз твого Інституту краси.

— Який на тобі чудовий капелюшок. Це, напевно, останній крик моди?
— Так, останній, якщо не вважати крику мого чоловіка, коли він дізнався ціну цього капелюшка.

— Дідусю, що ти читаєш?
— Історичний журнал.
— Так це ж «Плейбой».
— Це для тебе «Плейбой», а для мене історичний.

Двоє поліцейських знайшли в лісі дві бомби. Трохи порадившись, вирішують відвезти до відділку. Укладають їх у багажник автомобіля і дають задній хід. Один другому:
— Повільніше! А то раптом якась вибухне.
— А ми у вiддiлку скажемо, що тільки одну знайшли.