Політичні процеси, які розгортаються на регіональному рівні, схоже, можуть поховати ілюзію про можливе об’єднання виборчих зусиль «помаранчевих» команд. Навіть у тих випадках, де центральним органам партій вдалося досягти компромісу щодо загальнодержавних спискiв, керівникам їхніх обласних осередків, які вступають у боротьбу за крісла в місцевих радах, зазвичай домовитися не вдається. Скажімо, дивною є позиція вінницької організації «Народного союзу «Наша Україна», яка вирішила позмагатися за місцеві ради самотужки.

У науковому світі ім'я Анатолія Бабича додаткових рекомендацій не потребує. Доктор сільськогосподарських наук, професор, академік Української академії аграрних наук, він двадцять років працював в Інституті кукурудзи, ще стільки ж часу очолював Інститут кормів УААН, написав близько півтисячі праць, створив власну наукову школу. Його спеціалізація — комплексні дослідження глобального процесу вивчення земельних, продовольчих і кормових ресурсів, стратегії розвитку сільського господарства. Саме стан аграрного сектору України на перехресті сьогоднішніх світових тенденцій та майбутні перспективи й були в центрі нашої розмови.

Підозра на те, що у вінницькому гіпермаркеті «Фуршет» завівся свій барабашка, закралася в адміністрації торговельного закладу після суто матеріалістичних підрахунків: виявилося, що в магазині почали зникати товари на значну суму. По-перше, вони щезали відразу невеликими партіями, по-друге, деякі були такого розміру, що в кишені не винесеш, тому звичайні дрібні крадіжки з боку покупців, від яких не застрахований жоден магазин, виключалися.

Не лише у пересічного подолянина, який зазвичай оцінює загальну політичну ситуацію «на око», а й, думаю, у багатьох людей, котрі займаються політикою професійно, результати нового масштабного соціологічного дослідження викличуть, як мінімум, дві протилежні реакції. З одного боку, воно підтверджує здогади і дозволяє не одній особі впевнено вимовити: «Я так і знав», з іншого — дивує, бо засвідчує досить несподівані тенденції.

Листопадова революція у Вінницькій міськраді, коли депутати відправили у відставку секретаря ради і водночас в.о. мера Віктора Козака та діючий виконком (див. «УМ» за 30 листопада), вступила у другу фазу. А саме — в період утвердження легітимності новообраного в.о. міського голови Володимира Гройсмана та його заступників. Причому свіже керівництво, як і усунуті від влади попередники, теж апелює до Феміди. І місцева богиня правосуддя починає скасовувати власні рішення, постановляючи інші, які влаштовують уже другу сторону.

Коли директора жмеринської філії підприємства, що спеціалізується на прийомі брухту чорних металів, сторож терміново викликав на виробничий майданчик, він і гадки не мав, перед якими проблемами незабаром постане. У пасажирському вагончику, де зберігаються одяг та речі приймальників, його зустріли троє. Одного з них, уродженця Жмеринки і співробітника транспортної міліції Андрія Нечепорука, директор знав, обличя інших були незнайомі. Непрохані гості не стали гратись у таємничість і без зволікання представились працівниками відділу боротьби з організованою злочинністю управління МВС на Південно-західній залізниці, а один навіть пред'явив посвідчення.

Здається, сама доля звела разом два підприємства — словацький концерн Martimex та 732-й завод Міноборони України, що розташований у Вінниці. Коли конверсія примусила західних виробників шукати нову нішу на ринку, вони в першу чергу скористалися зв’язками, напрацьованими в «оборонці» за радянських часів. Упродовж двох останніх років 732-й завод потерпав через відсутність замовлень, тому пропозиція українсько-литовського СП «Агроліта» та фірми Martimex Alfa (вона входить до концерну) розпочати спільну роботу була для нього справжньою знахідкою.

«Країна з найродючішими землями у світі» — у буденній свідомості наших співвітчизників така характеристика України давно стала одним із постійних епітетів. Його повторюють автоматично і майже не задумуються, наскільки сказане відповідає дійсності. Та якщо глянути на нього неупереджено, то відразу впадуть в око принаймні дві натяжки. По-перше, в регіонах поза Україною також є грунти, які за родючістю щонайменше не поступаються нашим. По-друге, звичне інтенсивне господарське використання орних земель без достатніх заходів iз відновлення неухильно веде до їхнього виснаження, втрати основного і найціннішого компонента — гумусу.

Тенденції, які минулої п'ятниці набули завершеної форми на сесії Вінницької міської ради, назрівали віддавна. Почалося, напевно, ще з підсумків виборів-2002, коли представники колишньої владної команди, свого часу очолюваної Дмитром Дворкісом, оглянули поріділі ряди та підрахували втрати, оцінили низку новобранців і взялися виживати в нових умовах, періодично шукаючи шляхи для реваншу.

Можливо, декому це видасться не зовсім логічним, але факт залишається фактом: системне відродження сільськогосподарського та переробного комплексу аграрної Вінниччини почалося з галузі, яку не зараховували до фаворитів, — із садівництва. Початок йому поклало спільне українсько-австрійське підприємство з переробки фруктів та ягід «Поділля-ОБСТ», створене 1997 року в обласному центрі на базі столярного цеху. Спершу проект викликав скептичне ставлення: мовляв, усе занепадає, а тут диваки-іноземці хочуть отримати прибуток.