56–річна Валентина Васильченко, відома своїми критичними матеріалами, отримала поранення правої ноги. Напад на кореспондентку «Вечірніх Черкас» стався на перехресті вулиць Котовського та Ільїна, коли вона поверталася додому. «Я відчула різкий біль у нозі, наче вогнем обпалило, а потім побачила кров. У ту мить щось дзенькнуло об стіну будинку. Дивлюсь, а туди відрекошетив клинок», — пригадує пережите пані Валентина. І додає, що такий клинок бачила тільки по телебаченню: довжина леза з півметра, ширина в долоню, а саме лезо — наче бритва.

199–та річниця з дня наро­дження Тараса Шевченка на його батьківщині — у селі Моринцях Звенигородського району Черкащини — ознаменувалася скандалом. «Скільки живу в Моринцях, а такого ще не бачив: влада вдосвіта тихенько прибігла, поклала квіти і втекла. Така ганьба!» — обурюється «Україні молодій» один із жителів рідного кобзаревого села. Чоловік розповідає, що напередодні громаду запросили зібратися біля Тарасової хати о 9–й ранку, але коли сiльчани зійшлися, то від владців уже й сліду не залишилося: районнi та обласнi чиновники приїхали на півтори години раніше, бігом провели урочисті заходи без мешканців Моринців, сіли в автобуси і махнули геть, наче за ними хто гнався. Хоча в минулі роки святкування розтягувалося до 13–ї години. А цього року, наголошує спiврозмовник «УМ», учасникам художньої самодіяльності навіть порадили не читати вірша Шевченка «Розрита могила», бо він, буцімто, революційний і «це нині недоречно». Люди хотіли заспівати українських пісень, але мікрофонів не виявилося. Ні голови сільської ради, ні директора Будинку культури не вдалося знайти, тож усі розійшлися.

Слідчий відділ обласної прокуратури Черкащини вручив письмову підозру трьом оперуповноваженим Смілянського міськрайвідділу міліції. Цим «правопохоронцям» інкримінують вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК (перевищення влади або службових повноважень).

«В «Україні молодій» ви розповідали історію про чоловіків, які сорок років тому помінялися дружинами і щасливі тепер. А моя донька живе в українському гаремі. Приїжджайте, розповім, може, когось із дівчат це вбереже від такої помилки, яку зробила моя Оля», — говорить по телефону черкащанка, яка називає себе «давньою читачкою» нашої газети. Вона ставить одну умову — не називати в публікації її прізвище. Тож ми домовляємося зустрітися з нею в її черкаській квартирі по вулиці Руставі.

Учора для працівників Черкаського краєзнавчого музею, приміщення якого знаходиться в самому центрі міста, був неспокійний день. Замість проведення екскурсій, їм довелося пройти справжню евакуацію, адже при вході до музею знайшли справжню протитанкову міну.

Голова Черкаської облдержадміністрації Сергій Тулуб, який власним коштом фінансує облаштування мармурового іконостасу в одній iз місцевих святинь, оголосив про нову ініціативу. За його словами, у Каневі є пам’ятник козаку Підкові, а колись була гарна церква, побудована за ескiзами Тараса Григоровича Шевченка (яка, на жаль, не збереглася до наших днiв).

Протистояння міської ради і прокуратури, яка наполягала, що міськрада підняла ціни на житлово–комунальні послуги в 2008 році необґрунтовано, тривало п’ять років. «Вищий адміністративний суд поставив остаточну крапку в питанні законності рішення виконавчого комітету. Ухвалою суду відмовлено у задоволенні касаційної скарги міськради. Водночас Феміда визнала незаконним і скасувала рішення виконкому про встановлення вартості житлово–комунальної послуги», — наголошує в.о. прокурора Черкас Юлія Пасічна.

Оборудку викрили­ співробітники управління Служби безпеки в Черкаській області, припинивши протиправну діяльність службових осіб одного з будівельних підприємств, які справно заволоділи дер­жавними коштами. Ще в 2009—2011 роках Національний дендрологічний парк «Софіївка» уклав з будівельною компанією Черкащини низку угод. Зокрема, про реконструкцію об’єктів інфраструктури цієї пам’ятки культури, а також укріплення берегів її водоймищ. На виконання робіт iз держбюджету виділили 16,5 мiльйона гривень.

У родині Тарановських із міста Сміла Черкаської області захоплюються технікою з діда–прадіда. У чотирьох поколіннях цього роду, починаючи з дідуся Миколи Тимофійовича, який до виходу на заслужений відпочинок працював машиністом у локомотивному депо на залізничній станції імені Тараса Шевченка, всі чоловіки люблять техніку. Але найбільших успіхів у цій царині досягнув його 56–річний син Микола Миколайович, знаний у місті Кулібін.

У 1968 році, коли в радянській Україні відзначали 200–річчя козацького повстання проти польської шляхти, скульптор Іван Гончар виготовив такий пам’ятник–макет. Вже у незалежній Україні, в 1993 році, коли в Умані на місці майбутнього монумента — навпроти заводу «Магомметр» — установили пам’ятний камінь, син скульптора осучаснив макет. Та далі справа не пішла. Тож «макет про намiри» зберігається в Уманському краєзнавчому музеї.