Одна з головних проблем арт–ринку України полягає в тому, що художники працюють паралельно з кількома галереями. Тоді виходять абсурдні ситуації, коли на ярмарку чи не в кожному боксі зустрічаються одні й ті ж імена. «Самі Чічкани», як пожартувала недавно одна кураторка про «Арт–Київ contemporary 2010».

Екранізація третьої дитячої книги у жанрі фентезі «Підкорювач світанку» з циклу «Хроніки Нарнії», написаних Клайвом Стейплзом Льюїсом у 1950 році, деякий час була під загрозою. Фани «Нарнії», а їх у світі більше 100 мільйонів, уже побоювалися, що шкурні інтереси перемогли і вони ніколи не побачать на великому екрані улюблених героїв та як добро перемагає зло. Першу і другу частини у 2005–му і 2008–му роках фінансувала кінокомпанія Walt Disney Pictures. Вона б напевне зняла фільм за мотивами і третьої книги, якщо не всіх семи, якби отримала великі касові збори. Але друга частина — «Хроніки Нарнії. Принц Каспіан» — зіпсувала їм усю малину: глядачі надали перевагу скачуванню фільму з інтернету та перегляду на DVD.

У Будинку кіно людно, як ніколи. У залі жодного вільного місця. Молоді режисери сидять у проході. Всі зацікавлені у семінарі «Моделювання успішного українського фільму», а точніше — в його результаті. Голова Спілки кінематографістів Сергій Тримбач занотовує поради всіх виступаючих. «Напишемо листа з пропозиціями до Прем’єр–міністра України Миколи Азарова, — каже Тримбач. — Чиновники міркують на сталінський лад: нехай буде 2–3 фільми, але геніальні. За останніми повідомленнями, Держслужба кінематографії має намір фінансувати фільми Олександра Міндадзе «У суботу» про трагедію на Чорнобильській АЕС і картину «Параджанов», яку зніматиме Роман Балаян. На ці два проекти пропонується виділити 25 млн., увесь бюджет, який є».

За задумом Сергія Тримбача, семінар кінематографістів мав виконувати функцію середовища, де варяться ідеї і виробляється рецепт запуску успішного комерційного кіно. Але не варто забувати, що питання про моделювання успішного кіно сьогодні звучить парадоксально, зважаючи на те, що кіновиробництво в Україні ледве животіє. «Рецептом» того, як досягти успіху, став виступ відомого продюсера, голови експертної ради «Національної медіа–групи» в Москві, президента фестивалю «Кінотавр» Олександра Роднянського. Із семигодинного обговорювання випливло кілька пропозицій.

Скандали навколо тендітної артистки Міки Ньютон тягнуться ще з минулого року. То вона до суду на колишнього продюсера Юрія Фальосу подавала, відсуджуючи своє сценічне ім’я, то, як стверджували таблоїди, роман з екс–чоловіком Лілії Подкопаєвої Тимофієм Нагорним закрутила. Останнім часом дівчина рідко виходила на сцену, на тусовках теж не світилася. І от днями Міка Ньютон з новими силами виринула у шоу–бізнесі. «Для мене цей період особливий. Я презентую 10–й кліп, святкую 15–річчя своєї співочої кар’єри, і мені виповнилося 25 років», — розповідала в усі телекамери Міка Ньютон на вечорі–презентації нової програми.

Минулої весни в арт–клубі «44» прогримів перший фестиваль Днів правильної білоруської музики. Тоді про періодичність і формат дійства мови не було. Мабуть, у Києві багато хто міркував, що в білорусів музиканти не родяться, як картопля, чи то пак бульба, і наступних Днів доведеться чекати як мінімум рік. Але не так сталося, як гадалося. З 25 по 27 листопада у клубі Sullivan Room, що на Прорізній, проходять чергові Дні правильної білоруської музики. Засновник і один з організаторів Олег Тихонов каже, що його дітище не має чітких традицій і рамок. «Коли складаються обставини, знаходиться клуб, збираються групи, тоді ми приїжджаємо. Хлопці, які грають у Мінську, мають виступати десь за межами своєї країни (поки такі заходи проводяться тільки в Україні. —Авт.). Я займаюся їхньою популяризацією, просуваю на міжнародні фестивалі, організовую гастролі за кордоном. У лютому, якщо все вийде, ми проведемо третій сезон Днів правильної білоруської музики у Києві», — розповідає Тихонов.

Один короткометражний фільм, який входить до повнометражного кіноальманаху «Мудаки. Арабески», стартував на Берлінале. За рік інші короткі метри встигли побувати на 14–му Вінтертурському міжнародному фестивалі короткометражних фільмів у Швейцарії, на московському кінофестивалі 2–in–1, на Батумському міжнародному фестивалі арт–хаузного кіно в Грузії, на 5–му фестивалі короткометражних фільмів у Любляні, на 9–му фестивалі короткометражних фільмів Dr.Mabuse у Барселоні, також їх показували у Хорватії, Чехії, в кіноклубі Кембрiджського університету.

У столичному Центрі сучасного мистецтва М17, колишньому приміщенні Французького культурного центру, відкрилася передаукціонна виставка сучасного мистецтва, яку вчетверте організовує аукціонний дім «Золотое сечение». Перше, що викликало зацікавлення, — це списки запрошених. Охоронець вправно перегортав кілька аркушів А4, на яких були прізвища Наталі Заболотної, Вікторії Тігіпко, Єлизавети Ющенко, Маші Єфросиніної, Нестора Шуфрича, Зінаїди Ліхачової, Валіда Арфуша, Марини Кінах, Остапа Ступки, Олега Скрипки та інших ділових та творчих людей. Однак вони не прийшли смакувати шампанське під музику діджея і вивчати стартові ціни на роботи метрів актуального мистецтва. Натомість зібралися всі галеристи Києва: Павло Гудімов, Євген Карась, Тетяна Миронова, Марина Щербенко, Антін Мухарський, Олег Байшев і Дарина Жолдак.

«Я живу у цьому будинку. Моя кімната знаходиться в районі серця цієї прекрасної жінки. Я вам дуже вдячний за такий подарунок Києву», — літній чоловік тисне руку чорнявому юнакові, той у відповідь мило усміхається. Хлопець не розуміє, що від нього хочуть, просить перекласти. Гійом тиждень тому приїхав у Київ. У Франції він відомий вуличний художник. Його часто запрошують в інші країни розписувати стіни. Нещодавно повернувся з Бразилії. Каже, що там люди замкнені, не вміють радіти, відчувається контраст між центральними частинами міста та околицями. «У Києві мені дуже добре. У вас гарне місто, особливо вродливі дівчата, — сміється Гійом. — До того, як мене запросили намалювати у Києві малюнок, я нічого не знав про вашу столицю. Дізнавався все через інтернет. Мені дуже сподобалися пам’ятники Матері–Батьківщині і Кию, Щеку, Хориву та їхній сестрі Либеді. Вдома я придумав ескіз, приїхав сюди, три дні готувався, чотири — малював на крані».

Перший і єдиний недолік фільму американського німця Майкла Хоффмана полягає у не зовсім вдалому перекладі назви картини на російську і, відповідно, на українську. В основу сценарію ліг роман італійського американця Джея Паріні The Last Station, написаний за щоденниками Льва Толстого, спогадів членів його родини і близьких людей. У нас фільм вийшов у прокат під назвою «Остання неділя», через що може здатися, ніби це екранізація не щоденників, а роману Льва Толстого «Воскрєсєніє». Хоча, з іншого боку, «Останню станцію», чи то пак «Останню неділю» цілком можна вважати фінальним романом Толстого. Адже новий секретар Валентин Булгаков (Джеймс МакЕвой) приїжджає в Ясну Поляну, щоб допомагати Толтому в написанні великого роману про любов, робота над яким так і не почалася.