Народ уже починав потроху забувати про оголошену минулоріч операцію «Контрабанда — стоп!», коли 18 жовтня минулого року на митному пункті «Красна Талівка» Луганської митниці була виявлена і затримана рекордна (принаймні для Луганщини) контрабандна сума грошей в іноземній валюті — 3 млн. 50 тис. доларів США. Про «знахідку» спочатку говорили як про непересічне досягнення, але коли справа зникла десь у надрах правоохоронної системи, тональність розмов суттєво змінилася — до запитань на кшталт горьківського «А чи був хлопчик?». Може, ніякої валюти ніхто й не знаходив?

У нас чомусь поширена традиція лаяти все українське, але іноді навіть злочинці дають підстави пишатися своєю державою. Ну, наприклад, ми звикли до того, що культурні скарби вивозять за межі території України. Тепер виявляється: далеко не завжди. Один луганчанин доволі регулярно завозив їх у межі рідної країни. І звідки?! Із засніженої пихатої Московії.

Пісня про «розкол» України легко й вільно ллється через засоби масової пропаганди (в просторіччі - ЗМІ) у вуха мешканців Донбасу. Настільки вільно, що навіть соціологи почали використовувати цей термін в описанні стосунків між різними регіонами держави. Так сталося, що мало не цілий тиждень я вивчав це питання разом із науковцями-гуманітаріями. Спочатку в Донецьку, де місцева філія Національного інституту стратегічних досліджень проводила «круглий стіл», а потім у Луганську.

Забув спитати, як правильно пишеться його прізвище. ШмідТів у німецькомовних країнах приблизно стільки ж, скільки Ковалів та Коваленків в Україні. Власне, «Шмідт» (Schmidt) німецькою і є «коваль». Але чомусь на афішах, у прес-релізах та газетах після слів «Художній керівник і диригент» практично завжди стоїть: «Курт Шмід». Чи то літера t на якійсь історичній «вибоїні» випала з аусвайса віденського маестро (або його предків), чи то вже хтось із луганських грамотіїв раз помилився, а решті ліньки було з'ясовувати істину...

Керівництво Луганської обласної ради знайшло новий привід, аби продовжити «двобій» із центральною владою. Першим таким приводом, як відомо, була російська мова. Другим — траншея, що її риють прикордонники для перешкоджання контрабандистам уздовж межі з росіянами. Риють уже досить давно — перші рови з'явилися ще торік, але про них «синьо-білі» не згадували навіть під час виборчої кампанії. Аж ось на цьому тижні своє обурення вирішив висловити заступник голови облради Володимир Пристюк.

Знаменитий у Луганську «будинок із кулями» (власне, комплекс із двох будівель із внутрішнім двориком-стоянкою для персональних авто) ділять між собою обласна державна адміністрація й обласна рада. Де-юре ж він належить саме представницькому органу, і весь час такого співіснування вхід сюди надійно перекривала міліцейська варта і перепускна система. Система надійно ізолювала «слуг народу» від їхнього «господаря», оскільки велике обласне начальство, зазвичай, привозили в службовому лімузині просто до чорного ходу, а народ (якщо домагався перепустки) йшов через центральний.

Дика трагедія сталася в Лисичанську. У дорожній пригоді загинула жінка 60 років, а її п'ятирічну онуку у важкому стані доправили в міську лікарню. Причому не було ні зіткнення машин, ані перекидання транспортного засобу. Просто дитина відчинила не ті дверцята...

Інформація про падіння гвинтокрила надійшла до чергової частини Головного управління Міністерства з надзвичайних ситуацій у Луганській області за десять хвилин до третьої дня, у неділю, 30 квітня. Аварія спіткала машину К-26, бортовий №19653.

Хоча ВАТ «Краснодонвугілля» контролює один, ну дуже відомий бізнесмен, який подався в політику, зазначена в заголовку «палітра» жодного стосунку до нього не має. Просто за совковою ще традицією вугілля в нас і досі урочисто іменують «чорним золотом», а природний газ — «блакитним паливом». Щоправда, газ метан принаймні позбавлений не тільки кольору, а й запаху. Через що в шахті він часто підкрадається до людей геть непоміченим...

Наступного року Луганськ святкуватиме 35-річний ювілей чемпіонства улюбленої команди. У 1972 році вперше в історії чемпіонатів СРСР золоті медалі виборов клуб, «прописаний» не в Москві і навіть не в столиці союзної республіки. На жаль, «Зоря» не те, що не зуміла закріпити успіх, а доволі скоро зникла з очей союзного, а потім і українського вболівальника — покинула вищу лігу, а деякий час навіть перебувала і в другій. Сьогодні луганська команда грає в першій лізі і має шанси повернутися до української еліти. Якби не найбанальніша проблема — фінансова.