Учора в Уневі, на Львівщині, відбулося урочисте відкриття пам'ятної дошки на честь ієрархів католицької церкви східного обряду — Андрея і Климентія Шептицьких.
Андрей Шептицький, Львівський митрополит (1900—1944), був прихильником поєднання українського народу незалежно від конфесійного визнання і палко підтримував ідею з'єднання православ'я і греко-католицизму. Климентій Шептицький, монах-студит, був довголітнім ігуменом Унівської лаври, а з 1944 р. став її архiмандритом. Брати Шептицькі зажили доброї слави у часи ІІ Світової війни, адже саме завдяки їхнім зусиллям удалося врятувати безліч життів, у тому числі єврейських та польських дітей.

— Сергію Адамовичу, чому Росія вкрай вороже налаштована до «помаранчевої» України?!
— Нинішня російська влада (не певен, чи лише нова, чи також попередня, хоч я не переконаний, чи особисто Єльцин) налаштована до України вкрай вороже. Україна теж була не надто доброзичливою до Росії; це взаємно, але не симетрично. Ненависть російського офіціозу більша і несправедливіша. Я вважаю, що глибинна причина не в тому, що несхвально ставляться до українських змін, які сталися внаслідок революції, а в тому, що загалом вороже ставляться до української незалежності, — вона дратує Москву. Москва добре розуміє, що розвалений Радянський Союз не відновити, відновлення кордонів я би назвав ненауковою фантастикою. Але одна справа — кордони, а цілком інша — вплив. Москва добре пам'ятає, як вона «тримала» соціалістичний табір, — напозір з державними кордонами було все добре — Угорщина була Угорщиною, а Чехословаччина — Чехословаччиною, але ж ви пам'ятаєте, чим це було насправді. І це породжує в Кремлі непереборне роздратування.

— З тих часів, коли я був міністром, відносини України та Польщі пішли так далеко вперед, що тоді, у 1989—90 роках, ніхто б не міг прогнозувати подібного. Сталися величезні зміни, вже існує незалежна українська держава, яка стала демократичним суспільством і дістала в цьому міжнародну підтримку, — починає Кшиштоф Скубішевський. — Я був міністром закордонних справ у період творення незалежної Польщі — у 1989—93 роках. Це був добрий початок співпраці між Україною і Польщею. Відомо, в серпні 1990 Верховна Рада України, яка тоді ще була совєтською республікою, визначилась із суверенітетом держави, щоправда, не виходячи з СРСР. Отож це стало для нас сигналом, що можна розпочинати міждержавну, наголошую — міждержавну, співпрацю з Україною. Ми зустріли у відповідь добрі ініціативи з боку Києва, і вже в листопаді 1990-го я поїхав з візитом до Києва, ми підписали урядову декларацію, котра виразно базувалась на визнанні Декларації незалежності і суверенності України. Це передбачало встановлення взаємних стосунків, у тому числі дипломатичних і консульських. У ті часи співпраця між совєтською республікою і донедавна залежною від Москви Польщею була справжньою новиною. Я достеменно знаю, що Державний департамент США трактував це як дуже суттєвий політичний прогрес, як можливу нову модель відносин. Маємо пам'ятати, що Захід свого часу демонстрував певну стриманість щодо незалежності України, Захід брав до уваги насамперед інтереси СРСР як цілісної держави.

Білорусько-польський конфлікт набирає обертів. У ці дні він повернувся до своєї відправної точки — черговий виток скандалу пов'язаний, як і на початку липня, iз «Союзом поляків у Білорусі».

У четвер дипломатичний конфлікт між Варшавою та Мінськом сягнув апогею: поляки відкликали свого посла в Білорусі Тадеуша Павляка «для консультацій». «Він не повернеться, доки ситуація в Білорусі не зміниться», — сказав міністр закордонних справ Польщі Адам Ротфельд. Відкликання посла — це ознака крайньої напруги у стосунках між державами, далі може послідувати тільки розірвання дипвзаємин.

Зараз у дипломатичній кризі рахунок 2:2. А скандал розгорівся ще навесні, коли Міністерство юстиції Білорусі відмовилося визнати результати виборів нового керівництва тамтешнього громадського об'єднання «Союз поляків Білорусі», мотивуючи тим, що на цю етнічну меншину «зле впливало» посольство Республіки Польща в Мінську. Відразу потому, 19 квітня, «бацька» Лукашенко у своєму щорічному посланні до парламенту та народу різко відгукнувся про діяльність польської амбасади на території його країни, назвавши її деструктивною. «Усіляких шарлатанів ми викриватимемо в очах білоруського народу. Ще хочу попередити — не вважайте це погрозою — посольство Польщі: ми знаємо, що відбувається у вашому посольстві і знаємо вашу роботу. І не думайте, що поляки в Білорусі — це не громадяни Білорусі. Це наші громадяни, і ми їх образити нікому не дамо, і мізки пудрити ви їм теж не будете», — проскреготів білоруський президент. А за місяць, начебто на підтвердження непустопорожності слів Олександра Лукашенка, Білорусь вислала з країни радника польської амбасади Марека Бутька — за, як значилося в офіційному повідомленні МЗС, «активні особисті дії, спрямовані на дестабілізацію білоруського суспільства».

У Польщі вибухнув черговий передвиборчий скандал, пов'язаний із демонстративною відмовою кандидата в президенти, голови Сейму Влодзімєжа Цімошевича дати свідчення на засіданні слідчої комісії у справі нафтотрейдерської компанії «Орлен». Цімошевич почав з вимоги відкликати сімох із восьми членів слідчої комісії, посилаючись на їхню політичну заангажованість.

Після вибухів 7 липня у лондонському метро в країнах ЄС, зокрема і в Польщі, помітна серйозна суспільна напруга. Одразу після теракту президент Александр Кваснєвський у спеціальному зверненні намагався заспокоїти націю, наголосивши, що Польщі не загрожує подібна терористична атака. Проте водночас президент зауважив, що, попри відсутність прямої загрози для Варшави, відповідні служби приведені у стан підвищеної готовності.

У сусідів-поляків набирає обертів виборча кампанія. Попри коливання рейтингів, схоже, тріо найвірогідніших претендентів на найвищу посаду Польщі вже визначене: це буде польський безпартійний центрист-кардіохірург Збігнєв Реліга, «лівий» спікер Сейму Влодзімєж Цімошевич і «правий» мер Варшави Лєх Качинський. І, швидше за все, у другому турі зустрінуться двоє останніх.

Зараз для поляків другою за важливістю темою, після відкриття у Львові цвинтаря Орлят, є справа прем'єра Марека Бельки, якого звинувачують у співпраці зі спецслужбами в комуністичні часи.