Черкаська міська стоматологічна поліклініка потрапила в поле зору прокуратури після перевірки, влаштованої міською владою. Чиновники мерії з’ясували, що бюджетні гроші пішли не на протезування пільгових категорій населення, а в приватні кишені.

Дикі качки, гуси та лелеки, які прилетіли з теплих країв на околицю села Мошни Черкаського району, зовсім не розраховували, що в цю пору тут можуть бути морози, а поля вкриті сніговою ковдрою. Голодний пташиний лемент, що долинав із берегів річки Вільшанки, почули місцеві жителі. «Наші люди взялися підгодовувати бідолашних птахів. Несуть їм усе їстівне, що мають удома», — розповідає «УМ» секретар Мошнівської сільради Світлана Хижняк.

У Черкаському Національному університеті імені Богдана Хмельницького читає лекції наймолодший лектор в історії України. Звати його Віталик Нечаєв і йому лише дев’ять років. Він ще вчиться у четвертому класі Звенигородської школи імені Тараса Шевченка, але вже поділився своїми знаннями зі студентами.

Учора вранцi близько трьохсот черкащан змушенi були пiти на штурм мерiї. Спершу громада, очолювана опозицiєю, намагалася пройти до будiвлi, де вiдкрилася чергова сесiя мiськради, щоб висловити своє невдоволення черкаським мером Сергiєм Одаричем. Їй на перепонi стали зо три десятки мiлiцiонерiв у шоломах i бронежилетах. Через мiлiцейський кордон не змогли пробратися також журналiсти та частина депутатiв. Вiдтак люди кинулися на штурм. Мiлiцiя була податливою, тож частина опозицiї таки пробилася в кiмнату, де проходило засiдання мiськради.

На базі Черкаської обласної клінічної лікарні відкрито новий діагностично–консультативний центр. П’ятиповерховий корпус, загальна площа якого становить шість тисяч квадратних метрів, відбудували на згарищi кардіологічного відділення.

Європейський суд iз прав людини прийняв до розгляду справу про утиски черкаського опозиціонера Леоніда Даценка. «Суд розгляне скаргу, як тільки це буде можливо. Розгляд здійснюватиметься на основі наданих інформації та документів», — таке повідомлення отримав Даценко від секретаря страсбурзької установи.

56–річна Валентина Васильченко, відома своїми критичними матеріалами, отримала поранення правої ноги. Напад на кореспондентку «Вечірніх Черкас» стався на перехресті вулиць Котовського та Ільїна, коли вона поверталася додому. «Я відчула різкий біль у нозі, наче вогнем обпалило, а потім побачила кров. У ту мить щось дзенькнуло об стіну будинку. Дивлюсь, а туди відрекошетив клинок», — пригадує пережите пані Валентина. І додає, що такий клинок бачила тільки по телебаченню: довжина леза з півметра, ширина в долоню, а саме лезо — наче бритва.

199–та річниця з дня наро­дження Тараса Шевченка на його батьківщині — у селі Моринцях Звенигородського району Черкащини — ознаменувалася скандалом. «Скільки живу в Моринцях, а такого ще не бачив: влада вдосвіта тихенько прибігла, поклала квіти і втекла. Така ганьба!» — обурюється «Україні молодій» один із жителів рідного кобзаревого села. Чоловік розповідає, що напередодні громаду запросили зібратися біля Тарасової хати о 9–й ранку, але коли сiльчани зійшлися, то від владців уже й сліду не залишилося: районнi та обласнi чиновники приїхали на півтори години раніше, бігом провели урочисті заходи без мешканців Моринців, сіли в автобуси і махнули геть, наче за ними хто гнався. Хоча в минулі роки святкування розтягувалося до 13–ї години. А цього року, наголошує спiврозмовник «УМ», учасникам художньої самодіяльності навіть порадили не читати вірша Шевченка «Розрита могила», бо він, буцімто, революційний і «це нині недоречно». Люди хотіли заспівати українських пісень, але мікрофонів не виявилося. Ні голови сільської ради, ні директора Будинку культури не вдалося знайти, тож усі розійшлися.

Слідчий відділ обласної прокуратури Черкащини вручив письмову підозру трьом оперуповноваженим Смілянського міськрайвідділу міліції. Цим «правопохоронцям» інкримінують вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК (перевищення влади або службових повноважень).

«В «Україні молодій» ви розповідали історію про чоловіків, які сорок років тому помінялися дружинами і щасливі тепер. А моя донька живе в українському гаремі. Приїжджайте, розповім, може, когось із дівчат це вбереже від такої помилки, яку зробила моя Оля», — говорить по телефону черкащанка, яка називає себе «давньою читачкою» нашої газети. Вона ставить одну умову — не називати в публікації її прізвище. Тож ми домовляємося зустрітися з нею в її черкаській квартирі по вулиці Руставі.