До того, що Віктор Ющенко для основних каналів українського телебачення (та й узагалі найпопулярніших загальнодержавних ЗМІ) — персона табуйована, про яку можна говорити або погано, або нічого, ми вже звикли. Але, як з'ясувалося, доступ до преси для опозиційного кандидата в українські президенти закритий не лише в наших, а й у російських «темниках».

Напруга в Центральній виборчій комісії зростає з кожним днем: звідусіль до ЦВК йдуть і їдуть потенційні президенти України. Часу в них залишається дуже мало — документи на реєстрацію кандидатом у гаранти претендент на це високе звання або уповноважена особа партії, що його висунула, має подати не пізніше, ніж 2 серпня. До речі, саме цього дня будуть остаточно спростовані (або підтверджені) чутки про ймовірне висунення Леоніда Кучми, якого нібито дуже вмовляє йти на дозволений Конституційним Судом третій (другий) термін оточення. Бо, хоча останній термін, відведений Центрвиборчкомом на висування кандидатів, минув іще 27 липня, усі, хто встиг до цього дня належним чином завірити свої документи в нотаріуса, ще мають можливість віддати їх на суворий суд Сергія Ківалова та його підлеглих. І якщо, скажімо, нинішній Президент тишком-нишком таки сходив до нотаріальної контори й «оформився» як самовисуванець, то він іще дуже навіть встигне попсувати нерви Вікторові Януковичу, який уже освоївся у ролі «єдиного кандидата».

У потенційному бюлетені для голосування на президентських виборах уже є дванадцять рядків. 20 липня Центральна виборча комісія зареєструвала кандидатами ще двох претендентів на перемогу в боротьбі за почесне останнє місце: керівника Організації українських націоналістів в Україні Романа Козака та лідера громадської організації «Братство», екс-телеведучого, а нині — політичного діяча Дмитра Корчинського. До речі, головний «братчик», який відтепер «мочитиме» Ющенка «на замовлення згори» вже в ранзі конкурента, на засідання ЦВК не з'явився.

Перші кандидати у президенти оприлюднили декларації про доходи за 2003 рік. Поки що найбiднiшими є Базилюк i Вiтренко, а найбагатшими — Ржавський i Янукович.

Напередодні виборів утворилася ще одна коаліція двох раніше ймовірних кандидатів у президенти: учора свій союз скріпили на папері лідери Партії регіонів Віктор Янукович та Народно-демократичної партії Валерій Пустовойтенко. І хто вже тепер згадає, що ще якихось два місяці тому Валерій Павлович із парламентської трибуни висловлював своє «фе» недемократичним методам керівників парламентської більшості, ба більше — ледве що не погрожував усім своїм «двічі народним» «загоном» із неї вийти! Або історію з «єдиним кандидатом», коли вже через кілька днів після відомої «летючки» в Президента, де голови всіх «більшовицьких» фракцій нібито проголосували за визнання спільним претендентом Віктора Януковича, Пустовойтенко заявив: він, мовляв, руки не піднімав, і взагалі підсвідомо був проти (свідомо просто не наважився), і... Словом, НДП вважає, що партія має йти на вибори зі своїм кандидатом, і «як з'їзд вирішить», так Валерій Павлович і зробить.

Той факт, що один із кандидатів у президенти може необмежено користуватися інформаційним (про адміністративний узагалі не йдеться) ресурсом «в ранзі» Прем'єр-міністра, безперечно, не може не бентежити його суперників та незалежних — офіційних і неофіційних — спостерігачів за виборчим процесом. І пропозиція Комітету виборців на час президентської кампанії відправити всіх держслужбовців, які беруть у ній участь, у відпустку цілком логічна й виправдана. Бо як, скажімо, встигатиме керувати Нацбанком, а віднедавна ще й виборчим штабом Віктора Януковича Сергій Тигіпко, якщо впродовж чотирьох із гаком місяців у поті чола працюватиме на перемогу свого шефа. Вочевидь, не завадило б замислитися над цим питанням і Центральній виборчій комісії. Поки що, як заявив позавчора в ефірі «5-го каналу» голова ЦВК Сергій Ківалов, вони це питання не розглядали, оскільки від жодного з кандидатів у президенти не надходило відповідної заяви. Але якщо таке звернення Ківалову пришлють, він обов'язково приділить цьому належну увагу (так принаймні пообіцяв).

Найближчими днями в Києві в історичному будинку Центральної Ради (нинішній Будинок учителя) пройде з’їзд Всеукраїнського об’єднання «За Україну! За Ющенка!». «УМ» уже неодноразово розповідала про діяльність цієї організації, яка об’єднує всіх, кому небайдужа доля України і хто переконаний, що з тієї прірви, в яку завели її бездарні, непатріотичні, виховані за радянським принципом «дорвався до влади — греби до кишені все, що можеш» керівники, нашу державу зможе вивести тільки Віктор Ющенко. Сьогодні «ЗУЗЮ» — це повністю життєздатний функціональний організм: об’єднання має осередки в усіх 27 адміністративних центрах України, розвинену мережу районних, міських та селищних організацій і сотні тисяч прихильників в усіх куточках країни. До «За Україну! За Ющенка!» йдуть як люди, котрі ніколи не перебували в жодній із партій, так і політичні активісти зі стажем, які давно розчарувалися у своїх партійних керівниках. Ющенкові вони вірять.

«Скажіть, будь ласка, як пройти до Співочого поля?» — саме таке запитання протягом усього ранку минулої неділі найчастіше лунало на київських вулицях. Маршрутки, які їхали до зупинки «Музей ВВВ», буквально «тріщали по швах». По вулицях у напрямку Києво-Печерської лаври прямувало як ніколи багато людей. А ще — помаранчевий колір: він палахкотів усюди, немовби вказуючи шлях тим, хто шукав місце, де, за словами статечного дядечка з однієї з вищезгаданих маршруток, мала відбутися «подія, що увійде в історію як початок справжньої України». І хоча насправді до цієї події доведеться прожити ще щонайменше чотири дуже й дуже складних місяці, настрій у людей, які збиралися на Співочому полі, був такий піднесений, нібито Віктор Ющенко вже став Президентом. Насправді ж на великій галявині, по праву руку від якої виблискують банi стародавньої пам'ятки Руси-України, яка за іронією долі нині належить церкві з центром у чужій столиці, а по ліву — височіє монументальна жінка з мечем та щитом, котра символізує захисницю вже неіснуючої Радянської батьківщини, лідер «Нашої України» лише оголосив народові про те, що йде на президентські вибори. Іде не від партій і блоків (серед моря помаранчевих прапорів з великими літерами «ТАК!» і меншими — «Вірю Знаю Можемо» — не було жодного стяга з партійною символікою), а від народу.

Нарешті сталося те, чого так довго чекали всі, кому небайдужа доля України. «Коли ж ви об'єднаєтеся?» — запитували, з надією зазираючи в очі лідерів демократичних сил, виборці в різних куточках держави. «Передайте їм, що ми віримо в їхню мудрість — вони мусять бути разом!» — ледве не плакали в телефонну слухавку десятки читачів «УМ». І хто б не був на іншому кінці дроту — «тимошенківці» чи «ющенківці», одесити (або й донеччани) чи волиняки, сантехніки чи доктори наук — усіх їх об'єднувало одне: віра в те, що опозиційні політики потамують свої амбіції, забудуть про дрібні непорозуміння й сварки і пліч-о-пліч приведуть Україну до нового, світлого, заможного й демократичного життя. І хай би як пафосно це не звучало, але народ не помилився у своїх надіях. Учора лідери «Нашої України» та БЮТі — Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко — в урочисто-святковій атмосфері підписали угоду про створення «Сили народу». Саме так називатиметься коаліція двох (поки що) політичних сил, які віднині «офіційно» йтимуть до перемоги на виборах разом.

До того, що свої поразки опозиціонери називають перемогами, звикли вже як їхні політичні опоненти, так і виборці. Але якщо в деяких випадках оптимістичну налаштованість «наших українців» та БЮТівців можна й варто сприймати скептично, то позавчорашнє голосування за законопроект №4180 до таких явно не належить. По-перше, в першому читанні вже «ухвалювали» й сумнозвісний проект 4105, який, навіть попри шалений тиск на «більшовиків» та одностайну участь у голосуванні комуністів із соціалістами, при остаточному затвердженні ледве «нашкріб» 294 голоси, та й то з урахуванням «мертвих душ», яких у парламенті не було й близько, але чиї картки реформу чомусь «підтримали». Однак відтоді ситуація змінилася явно не на користь «реформаторів» — чимало гнаних і залякуваних представників більшості відчули смак свободи, й ініціаторам 4180-го варіанта змін до Основного закону восени навряд чи варто розраховувати на їхні голоси. До речі, щонайменше кільканадцять таких прихованих «антиреформників», без сумніву, є й серед тих 276 нардепів, які у середу натиснули на зелені кнопки, знаючи, що перше читання однаково нічого не означає без другого, і таким чином бодай на кілька місяців «купивши» собі в Банкової індульгенцію від тиску.