У липні цього року в м. Січеславі (Дніпропетровську. — Ред.) пройшов захід, присвячений пам’ятній даті — Злуці військ ЗУНР (Західноукраїнської Народної Республіки) та УНР (Української Народної Республіки), що об’єдналися 16 липня 1919 р. у боротьбі з більшовицькою навалою.

Хочу підтримати Інну Зубко, лист якої було надруковано в «Україні молодій» 7 серпня ц.р. у замітці «Далеко Царьову до українця». Українська мова, переживши стільки заборон, зневаги, вже в незалежній Україні все ще продовжує бути під загрозою.

З головою будинкового комітету мікрорайону «Виноградар» Петрище В.В. ми зустрілися біля під’ їзду, у якому вона мешкає. Будинок є лідером серед зразково-показових у Подільському районі. Про це свiдчать не тільки незмінний двоколор на фасаді будинку, а й охайне, заквітчане подвір’я, перетворене на невеликий присадибний музей декоративного мистецтва просто неба.

Шановний Петре Олексійовичу, після сумнівних дій деяких попередніх президентів України, а особливо останнього, який майже знекровив нашу державу, Ви отримали великий аванс довіри українського народу.

Подивилась по телебаченню, як «гуманітарний конвой» нарешті «ощасливив» Україну. Махаємо руками, дивуємося, а чому? Хтось же з керівництва країною дав згоду на цю непотрібну «гуманітарку». Адже від самого початку не потрібно було погоджуватися брати хоч щось від ворога, який убиває не лише наших вояків, а й цивільне населення, дітей.

Через газету «Україна молода» хочу закликати людей: опам’ятаймося, пробудімо свою совість, оберімо любов, добро.

Керівники Росії при всіх імперіях давали російській мові першість у своїй політиці. Керівники ж України ніколи українською мовою не переймалися, тому без території та народу можуть залишитися. Це наочно показали Крим і Донбас. На Донбасі і півдні України більшість населення — це зрусифіковані українці.