Цього тижня канал ICTV презентує гумористично–історичний серіал «Рюрікі», автором ідеї, генеральним продюсером, а також основним сценаристом та ключовим актором є Андрій Молочний, який на цьому каналі вже робить Real Comedy. Чи означає це, що розпався «приписаний» на Новому каналі єдиний на вітчизняному ТБ україномовний гумористичний теледует «богині Марічки та жашківського бізнесмена Антона» — Андрія Молочного та Сергія Притули, які робили «Файну Юкрайну»? Наразі так, бо нові серії скетч–шоу не знімаються. Чи буде продовження — ми запитали безпосередньо в Андрія Молочного, який продовжує писати сценарії наступних серій, сподіваємося, смішних пригод молодого вчителя історії на Богом забутому хуторі Рюрікі.

Директор продакшну компанії Film. UA Сергій Антонов сподівається, що новий серіал власного виробництва «Здрастуй, мамо!» виглядатиме не так, як звичайне «мило». Утім прем’єра, яка відбулася в ефірі каналу «Інтер» 10 січня, доводить: сподівання марні. Бо «Здрастуй, мамо!» — якраз те саме «мило», до якого звикли шанувальники праймових телевізійних довгограїв. Інакше історію не варто було починати: сучасний глядач не надто вітає експерименти над собою. Точніше — сучасна глядачка, адже саме на неї, жінку за 40, розрахована більшість серіалів узагалі та «Здрастуй, мамо» зокрема. Власне, сам пан Антонов підтвердив: знімальна група в даному випадку старалася не для чоловіків.

Першою неноворічною прем’єрою сезону–2011 на вітчизняному ТБ стало реаліті «Син за батька» Нового каналу, другий випуск якого вже сьогодні вийде з новою назвою «Батьки і діти». На кнопці, де зазвичай глядачі чекають зустрічі з Букіними та Вороніними, 7 січня цей проект був найуспішнішим. В основі власного формату Нового каналу — своєрідна рольова гра: коли батько–мати на день від «А» до «Я» міняються заняттями й обов’язками зі своїм чадом. До речі, назву змінили, бо з’ясувалося, що у багатьох випадках не «син за батька», а «донька чи син — за матір».

Ви давно дивилися теленовини? Там або показують відірвані ноги і руки людей, або те, як турбуються про народ Янукович—Азаров, або як Путін молиться на Святвечір у светрику, який йому власноруч сплела «маленька» росіянка. Про наболіле українців — невиразними мазками, а про підступні рішення влади у телевізорі взагалі воліють мовчати. І це не безпідставні твердження. Із червня 2009 року у рамках проекту «У–Медіа» «Моніторинг дотримання журналістських стандартів та підвищення медіаграмотності широкого кола українських громадян», що реалізовується громадською організацією «Телекритика» та ГО «Інститут масової інформації» за підтримки Internews Network, на сайті «Теле­критика» (www.telekritika.ua) щотижня публікується аналіз дотримання професійних стандартів у роботі інформаційних служб українських телеканалів.

У нас є традиція — не по–рязановськи у бані, а перед екраном телевізора зустрічати Новий рік. І вже давно знаємо, що коли диво і стається, то його — хоча б більш–меньш нового та оригінального за формою, змістом чи персонажами — у телеефірі буде крапля. Натомість ті самі, переважно російські, поп–зірки та їхні хіти — на більшості каналів.

Сергій Широков, режисер «Блакитного вогника», з яким дехто більш як чотири десятиріччя зустрічає новорічні свята, обіцяє, що кожному другому глядачеві проекту телеканалу «Росія» обов’язково примариться аромат мандаринів та ялинки, навіть якщо вдома не буде ні того, ні іншого. До чого тут канал «Росія» та його глядачі — спитаєте ви? Бо на українських «кнопках» у час, коли старий рік проводжатимемо, а новий зустрічатимемо, — і «Блакитний вогник» (уже вчетверте), й новинка для нас «Олів’є–шоу» Першого російського каналу, і навіть вибірка найкращих скетчів «Наша Russia». Тож відчуття спільного телепростору, де багато — російського і лише трохи — свого, для українських глядачів буде не маревом, а дійсністю.

Серед «малих» українських телеканалів «Сіті» помітно вирізняється: в ефірі кілька історично–пізнавальних проектів, новини з Людмилою Добровольською і «Неформат» з Олександром Єгоровим, кіно не для всіх, оригінальні версії найпопулярніших світових реаліті–шоу. Вдало підібране якісне наповнення ефіру «Каналу тvого міста» у результаті демонструє позитивну динаміку телеперегляду регіонального мовника, який на останньому «Телетріумфі» отримав чотири дипломи номінантів та три призові статуетки. («День Сіті» у номінації «щоденна інформаційна програма» став переможцем удруге поспіль).

Про перспективи розвитку «Сіті», який цьогоріч став частиною телегрупи «1+1», ми говоримо з його гендиректором Віталієм Докаленком. Співрозмовник одночасно є і керівником департаменту проектів власного виробництва всіх каналів групи «1+1», тому розмова, зрозуміло, вийшла за межі «Каналу тvого міста».

Життя прекрасне і жити хочеться якомога довше. Але є й зворотний бік: повсякденне буття зазвичай нудне. І хоч кажуть: дійсність часом підкидає такі сюжети, що Фройд би плакав, — насправді вигадане життя набагато цікавіше за реальне. Якщо правда те, що добре й цікаво там, де нас нема. Телевізійники експлуатують цю правду по повній програмі, залучаючи нас до реаліті–шоу по обидва боки екрана.

Професіоналізм Людмили Добровольської, яка уже більше року повідомляє телеглядачам новини на столичному каналі «Сіті», на цьогорічному «Телетріумфі» відзначили у номінації «Найкращий регіональний ведучий». Немала заслуга харизматичної й ефектної ведучої щоденних випусків «Дня Сіті» та підсумкових — «7 Днів Сіті» і в тому, що ще дві статуетки галузевої премії отримали власне кожна з цих програм. Ці вітчизняні «Еммі» — як підтвердження істини, що не місце прикрашає людину. Хоча Людмилу Добровольську зробили відомою «Плюси», шлейфом після звільнення з яких наприкiнці 2008 року — після майже 10–річної роботи в ефірі, — став судовий позов її та Анни Безулик й Олеся Терещенка, яким ведучі «1+1» оскаржували наказ нового керівництва каналу про своє скорочення. Врешті–решт, екс–ведучі «Плюсів» із каналом пішли на мирову. Тим часом Людмила Добровольська влилася у команду каналу «Сіті», що віднедавна став частиною уже телегрупи «1+1».

Прихильники відпочинку біля телеекранів пам’ятають тріумф першого сезону «Танців із зірками». Чотири роки тому перегляд кожного епізоду талант–шоу, зробленого «Плюсами» за свіженьким форматом британського каналу ВВС, залишав теми для розмов на тиждень наперед: про те, як витягує Юрій Горбунов свою напарницю Тіну Кароль, чи справедлива оцінка Григорія Чапкіса, чи є роман у Наталки Могилевської та Влада Ями та які наряди були у Надії Мейхер і Руслани Писанки. Гала–концерт, що відбувся 26 листопада 2006 року і на якому оголошували переможців, мав один із рекордних для вітчизняного телебачення рейтингів — 26,83% з часткою аудиторії — 54,64 %. Це означає, що програму дивилися понад чверть населення України і більше половини тих, хто тоді був перед увімкненим телевізором.