Новий польський уряд розпочав чистку у зазвичай недоторканних лавах професійних дипломатів — і декілька надзвичайних і повноважних послів Польщі вже втратили свої посади. Це спровокувало гучний скандал, адже колишні комуністи з «СЛД» почали звинувачувати правлячих націонал-консерватистів у зведенні політичних рахунків.

Сьогодні у Варшаві відбудеться інавгурація нового президента Республіки Польща. Відтепер цю посаду офіційно обійматиме правий консерватор Лех Качинський, уже другий Лех на чолі польської держави після легендарного Валенси. Власне, Качинський вийшов із того самого «солідарного» середовища, що й Валенса, але зрозуміло, що «його» Польща буде інакшою, ніж Польща початку 1990-х, і далебі не такою, як у період правління Александра Кваснєвського. Що чекати від «Четвертої Речі Посполитої» полякам на українцям?

Польський Інститут національної пам'яті має вкрай важливу функцію — досліджує архіви комуністичних спецслужб, передані в його користування. Завдяки IНП, директор якого має ранг міністра, кожен пересічний поляк зміг довідатись, що ж на нього «накопали» польські кадебісти, ба навіть дізнатись, хто ж їм у цьому секретно допомагав. Доступність цієї інформації жодним чином не «розколола» польське суспільство, а навпаки, згуртувала його здорові сили в процесі національного відродження. Передання архівів польського КДБ до окремої, не «гебешної», установи не спричинило «полювання на відьом», оскільки було розроблено жорсткі інструкції з упорядкування і збереження даних. У разі потреби польські «секретні війська» сміливо звертаються по інформацію до IНП. Пропонуємо вашій увазі інтерв'ю з професором Анджеєм ПАЧКОВСЬКИМ, членом Колегіуму IНПу й одним із найавторитетніших польських істориків, який займається історією польських комуністичних спецслужб.

Завтра у Києві відбудеться подія, якої тут дуже чекали. Проведення та результати саміту «Україна-ЄС» дадуть змогу реальніше оцінити перспективи України щодо її євроінтеграційних поривань. На цю «вічну» тему напередодні саміту «УМ» порозмовляла з віце-головою Європарламенту Янушом Онишкевичем.

— Сама Помаранчева революція (хоча я особисто не дуже люблю слово революція) була надзвичайна, особлива, як-от хтось дуже гарно сказав — «без краплі крові і без вибитої шиби». Мені видається, вона була дуже важливою хвилиною розвитку нашого народу і нашого політикуму. Вона сталася не відразу. Тому я сказав би, Помаранчева революція має свою історію, зокрема й історію духовного характеру. Не можу огорнути всього написаного про ті події, можливо, хтось уже описав, як вона стала можливою і чому. З другого боку, це історичний момент. Бо, бачите (в класичній історії це насамперед перелік подій, того, що сталося, певна статистика) важливим є не лише минуле, а й те, що вплинуло на розвиток подій, тобто в якийсь спосіб надало новий напрям подальшого розвитку. Думаю, з такого погляду, події, що ми їх називаємо Помаранчевою революцією, події, що відбулися у Києві на Хрещатику і в інших містах, змінили подальший розвиток історії. І тому сьогодні, коли ми оглядаємося через плече на минулу осінь, — нема найменшого сумніву, що багато подій минулого року в певний спосіб, більше чи менше, свідомо примірюється до того, що люди вважають здобутком Помаранчевої революції. Ставлення світу, як і реакція самої України, дуже підкреслили важливість тих подій, бо цілий світ зреагував, побачив Україну в новому, іншому світлі. Зреагували і ми самі, як ті, хто брав участь безпосередньо, так і ті, хто вболівав.

— Я вживаю вислів «Помаранчева революція» цілком спокійно. Пригадую собі дискусію з німцями, котрі дивувалися, чому ми послуговуємося саме цим визначенням, мовляв, у «помаранчевій» команді люди з тієї самої кадрової «колоди», хіба що трошки перетасувалися. Проте для мене це була революція духу — невидима в бюрократичних коридорах і державних структурах, але видима на рівні духовних феноменів.

Складно бути справді лібералом у неліберальній Росії. Партія «Яблоко», незмінним керівником якої вже добрий десяток років є економіст Григорій Явлінський, підтверджує цю тезу, набираючи на двох останніх виборах 2-3 відсотка. Явлінського, напевно, більше знають на Заході, ніж у самій Росії, де жадання «сильної руки» не вмирає ще з часів Сталіна. Наша розмова також відбулася не в Москві, а у Варшаві в рамках одного з міжнародних форумів.

У понеділок таки було сформовано новий уряд. Це вберегло Польщу від оголошення дострокових парламентських вибрів, — наші сусіди стояли на краю політичної кризи, адже коаліціянти — партії-переможниці жовтневих виборів «Право і справедливість» та «Громадянська платформа» — довго не могли домовитися про формування уряду. Дострокові вибори могли принести дуже гіркі політичні наслідки, а не суто технологічні труднощі. Явка польського суспільства на останніх парламентських виборах і так була рекордно низькою, тож після дострокових, до того ж пов'язаних iз певним політичним авантюризмом «Права і справедливості», польський електорат радше всього зігнорував би позачергові парламентські перегони.

Післявиборча політична криза у Польщі сягнула апогею — під загрозою опинилась можливість коаліції двох найбільших парламентських фракцій. Партія, що перемогла на парламентських і президентських виборах, — «Право і справедливість» — надто недипломатично повелася на виборах спікера Сейму, загнавши у кут найпотужніших своїх, уже й не зрозуміти, чи-то партнерів, чи-то конкурентів — «Громадянську платформу». У середу спікером Сейму став Марек Юрек, член фракції ПіС. За нього проголосувало 265 депутатів, за його конкурента з «Громадянської платформи», колишнього міністра оборони Броніслава Коморовського —133. Проведення Юрека на посаду спікера означає не стільки здобуття партією ПіС чергової ключової позиції у владі, скільки демонстративну готовність і надалі укладати парламентські угоди з дрібнішими фракціями Сейму в обхід ГП. Позицію «Платформи» не було враховано і у голосуванні щодо кількості віце-спікерів, тож зараз їх у президії Сейму засідатиме аж п'ятеро — кожна з фракцій матиме свого.

Перемогу в другому турі президентських виборів у Польщі здобув мер Варшави Лех Качинський. За інформацією після електоронного опрацювання 91% бюлетенів, за нього проголосувало 54,47%, за його конкурента Дональда Туска — 45,53%. Явка виборців становила близько 50,91%.