Якщо хтось iз батьків вважає, що телевізійна вечірня казка для дітей — пережиток минулого, той помиляється. Психологи твердять, що перегляд добрих мультиків в один і той самий час закріплює вміння організовуватися та планувати свій день.

Статуетки «Телетріумфів» і «Телезірок», а особливо глядацькі симпатії свідчать, що на вітчизняному телебаченні працює багато професіоналів–жінок. Тільки на хвильку уявiть, яким непривабливим і навіть похмурим був би «блакитний» екран, якби на ньому не з’являлися чарівні телевізійниці.

Коли з початком цього року стало відомо про закриття проекту історичних розвідок «У пошуках істини», з яким кілька років асоціювався канал СТБ, зачепив не сам факт закриття, а підстава для цього. Будучи професійним телеглядачем, прекрасно знаю та розумію: телевізійні проекти, не змінюючись, довго не живуть. А навіть якщо почнуть змінювати ведучого, акценти, наповнення — все одно не факт, що протримаються довше наступного сезону в цьому вигляді та під цією назвою.

Канал Discovery Channel, доступний українським користувачам супутникового та кабельного телебачення, у вечірньому недільному ефірі, 27 лютого, покаже документальний фільм про один із найгучніших скандалів сучасної історії «WikiLeaks: війна, брехня і відеокасета».

Ми не дивимося телевізор або вмикаємо його по інерції, за звичкою чи спокусившись на масовану рекламну атаку виробника телепродукту. Казати, що не маємо аж ніякого вибору, — лукавство. В Україні щонайменше пару десятків вітчизняних лише загальнодержавних телеканалів, які показують у багатьох регіонах. І навіть коли — без супутникової «тарілки» чи кабеля — діючих три–п’ять «кнопок», більшість вибирає реаліті–«розважалівку» «Міняю жінку», російськомовні жарти «Кварталу 95» чи на 99 відсотків російську «Ранкову пошту» з Аллою Пугачовою та Максимом Галкіним.

Глядач, а точніше, переважно глядачка, якій хочеться хоча б в уяві збільшити площу власної кухні і періодично готувати щось нове на сніданок чи обід, не відмовляє собі у задоволенні вмикати телевізійні кулінарні проекти. Для фанатів є канали на зразок «Меню–ТБ». А поміркованим СТБ, ICTV, «1+1», Перший Національний, а з минулої неділі й «Інтер» «подають» кулінарно–розважальні програми з ранку до обіду у вихідні.

Ефіри телеканалів уже активно зваблюють нас, глядачів, рекламою свого нового «товару» нинішнього сезону. Спробуємо розібратися, на що варто купуватися, та якої свіжості «осетрину» нам пропонують?

Хто, просидівши трохи перед телевізором, чи постійно чи почасти, відчайдушно не відмахувався від потоку пропагандистських маніпуляцій можновладців, жахливих чи надто «солодких» новин та надміру розважайлівки: «Краще б не чути...»? І прагнення, продиктоване надміром телепропозицій, що далеко не завжди відповідають нашому світосприйняттю, можна преспокійно вдовольнити. Але в Україні живе близько 2 мільйонів дорослих та 600 тисяч дітей, які можуть не вимикати телевізор хоч 24 години на добу, бачити зображення, але не чути — бо це люди з вадами слуху. Ця категорія людей з особливими потребами розуміє зміст телекартинки, якщо внизу чітко читаються титри або додатково на екрані з’являється перекладач жестової мови. І з першим, і з другим у ефірі вітчизняних телеканалів — не густо. А те, що проблеми кількох мільйонів людей iз вадами слуху ігнорують на найвищому рівні, яскраво демонструє телетрансляція новорічного привітання Президента України, яке готували служби глави держави, — промова в ефірі з’явилася без титрів.

За наказом Держкомтелерадіо з 1 лютого державні теле– і радіомовники зобов’язані позначати всі програми та фільми, виготовлені за бюджетні кошти. Текст «Вироблено на державне замовлення» має з’явитися на екрані телевізора на початку трансляції фільму, знятого за кошти платників податків, ще перед його назвою.

Не минуло й місяця, як частково застаріла пародія з передноворічного випуску «Великої різниці по–українськи» (ICTV), про те, що Перший Національний глядачі дивляться лише 2 секунди, коли перемикають канали.