Тисячолітній дуб Максима Залізняка, який росте в Холодному Яру на хуторі Буда Чигиринського району Черкаської області, є німим свідком жахливої трагедії, що сталася тут 18 червня 1943 року. Тоді на леваді німці розстріляли 83 хуторян. На місці розстрілу тепер велика братська могила та пам'ятник матері з дитям на руках. А на камені викарбувані прізвища вбитих хуторян — здебільшого цілі родини.

Правління династії Габсбургів нашим краєм — велика і цікава сторінка історії. Саме тоді Чернівці з провінційного містечка перетворились у поважний торговельно-промисловий та фінансовий центр на сході імперії. Габсбурги були однією з найдовговічніших європейських монархічних династій, яка правила в Австрії 636 років — до 1918-го.

Власну історію ми хіба тільки починаємо пізнавати. І нову, і древню. Хто сказав, що цивілізація на Землі зародилася в Єгипті або Месопотамії (Шумер, Акад, Вавилон)? А що є ознакою цивілізації, скажімо, в долині Нілу? Історики кажуть: піраміди. Мовляв, на якому ступені організації суспільства мали стояти давні єгиптяни, аби при тому рівні техніки зводити такі грандіозні споруди! Хто б сперечався. От тільки коли засновника III династії фараона Джосера 2760 року до н.е. ховали в першій надземній кам'яній домовині, святилище на Мергелевому Пасмі (поблизу сучасного села Степанівка Перевальського району Луганської областi) встигло «розміняти» третє століття.

Спекотної суботи ліпшого місця для розмови творчих людей, ніж Дубовий гай, у Запоріжжі годі було шукати. Там і відбулася моя зустріч зі співавторами проекту «Українські святині» киянами Леонідом Гопанчуком та Іриною Олійник.

Уже майже тисячу років 6 серпня (за старим стилем — 24 липня) православні християни моляться за упокій душ святих убієнних князів Бориса і Гліба. У школах і церквах переповідають історію їх мученицької смерті, особливо наголошуючи на підступній і потворній ролі їхнього рідного брата Святополка, обов'язково прив'язуючи його вчинок до біблійної історії про Каїна та Авеля. Братовбивця ще в княжі часи отримав епітет «окаянний». Та чи все так однозначно в цій давній руській історії? Чи справедливо ми вже століттями посилаємо прокльони в бік Святополка? Питання перегляду цієї історії вже давно на часі.

Федір Павлович Громадський після того, як у 1988 році втратив дружину, у Юр'ївці мешкає один. Проте самотнім себе не вважає, бо має улюблену справу. Подумати тільки — займається нею безперервно аж з 1937 року. Цікавиться Федір Павлович історією Київської Русі, дослідниками «орану — переорану». Що тут, здавалося б, незвіданого ще можна знайти? Тим паче в умовах Юр'ївки. «Комп'ютерів у нас немає, — розводить руками Федір Павлович. — Отож я використовую інший метод — математичне моделювання». Що це таке? Громадський готовий розтлумачити на пальцях. І щойно заявив таке, чому багато хто не може повірити дотепер. Ще б пак — Федір Павлович стверджує, що відома битва князя Ігоря у 1185 році, описана у «Слові о полку...», проходила на теренах ... Дніпропетровщини, а точніше — Юр'ївського району. Отож, почувши про таке відкриття, я помчав до скромного райцентру.

«Взяв би я бандуру — та й заграв, що знав...» А може, кобзу? Доречне уточнення, позаяк український струнно-щипковий інструмент має досить багату історію. Із тюркським іменем «кобза» він прижився ще при княжих дворах часів Київської Русі, що засвідчує хоча б зображення музиканта з кобзоподібним інструментом на фресках Софіївського собору. Пік кобзарського мистецтва припадає на ХVI—ХVII сторіччя, коли народні музиканти власними піснями і думами оспівували походи козаків Запорозької Січі, закликали українців боронити свою волю. З'явившись у ХV сторіччі, цю ж патріотичну місію на той час ефектно й ефективно виконувала також молодша «сестра» кобзи з грецьким іменем «бандура».

Матеріали як Центрального історичного архіву нашої країни, так і російських державних архівів свiдчать: козацькі човни і довбанки в освоєнні Чорноморського басейну випередили московські судна на два з половиною сторіччя! Якщо не обмежувати історичний екскурс приємним для Росії 1774 роком, коли низка перемог армії Олександра Суворова змусила Туреччину підписати Кючук-Кайнарджицьку угоду, згідно з якою Чорне море нарешті стало досяжним для російських інтересів...

Унікальну книжку «Гетьмани України на поштових марках», роботи відомого художника Юрія Логвина, нещодавно випустило видавництво «Марка України». Це розкішне подарункове видання цілком може замінити на міжнародному рівні традиційні сувеніри — булави, писанки, вишиванки, якими Європа вже натішилася (бо для власної книжкової полиці видання має трохи «кусючу» ціну — 125 гривень із копійками, як зазначено на сайті видавництва). Тим паче що марка, поза всім, ще й третій (після герба і грошових знаків) символ державності!

Запрошуючи на конференцію «Буття українців», організатори попросили мене прийти в українському одязі. І справді, «цивільних» там дійсно було мало. А якщо зважити, що конференція, як це часто буває, не перетворилася на нудне читання доповідей, а була щедро здобрена виступами фольклорних колективів, школи бойового гопака та виставкою народних умільців, то можна стверджувати, що організаторам — Благодійному фонду пам'яті Юрія Миролюбова й Громадському фонду реконструкції та сприяння збереженню культурної спадщини України — цілком удалося поєднати на цьому заході теорію і практику.