Зараз уже важко повірити, що до 1996 року Наталія Михайлівна Вітренко була радником Олександра Мороза — Голови ВР — з соціально-економічних питань та активісткою його Соцпартії. А саме тоді внаслідок інспірованого, як дехто вважає, розколу виникла Прогресивна соціалістична партія — радикальна ліва сила, покликана «довбати» спочатку «поміркованого» лівого, антикучміста Мороза, а потім і всіх «компрадорських буржуїв», очолюваних Ющенком.

Міцна партія чіткою ідеологією, яка, втім, в очах виборців останнім часом зсунулася праворуч і тепер є лівоцентристською. Якщо раніше у лівого електорату виникало роздвоєння, за кого голосувати — СПУ чи КПУ, такими вони були схожими (власне, й сама Соціалістична партія на чолі з незмінним Олександром Морозом з'явилася у далекому 1991 році на місці забороненої Компартії й прийняла до свого лона багатьох стійких комуністів), то віднедавна не буде дивною дилема одного й того самого виборця між Соцпартією й «Нашою Україною».

Одна з небагатьох партій, у якої бракує коштів хоч на якусь телевізійну рекламу (мається на увазі власна, а не «казенна», передбачена законом про вибори). Українська національна асамблея (або ж, віднедавна, знову УНА-УНСО) — партія справді дуже бідна, хоч і з традиціями й солідним віком. Як організація постала ще в 1991 році, керувалася відомим екстремістом-провокатором Дмитром Корчинським.

Сьогодні, за п'ятнадцять діб до дня виборів, згідно з виборчим законодавством, засобам масової інформації вже не можна друкувати результати соціологічних досліджень щодо рейтингів партій та блоків. Ми цього й не робитимемо, тим паче що в цьому немає й особливої потреби. Ті дослідження, що були оприлюднені провідними соціологічними агенціями вчора, не показують нічого нового: тривідсотковий бар'єр долає «велика шістка» партій та блоків, розрив між лідерами та переслідувачами залишається сталим.

Українському виборцеві не позаздриш: кожні 15 хвилин його годують убійними порціями політичної реклами з телевізора. Зазирнеш у поштову скриньку — ще один заряд. Вийдеш надвір (принаймні в містах) — те саме. Сядеш в автобус, метро — отримай нову подачу. Інакше й бути не могло, адже вибори-2006 — перші суто партійні, причому як до парламенту, так і до рад обласних, міських та районних рівнів. А є ще ж вибори мерів та сільрад... Лише до ВР балотуються 45 партій та блоків, загалом 7641 особа. Словом, отримуйте тисячі рекламних хвилин, бігбордів, лайтбоксів, листівок, газет, плакатів.
Те, що політичної реклами забагато, — ще м’яко сказано. Те, що складається враження, ніби в нас відбувається не конкурс партій, їхніх ідеологій та програм, а конкурс рекламних роликів, — сказано досить точно. Але результати соціологічного дослідження Українського інституту соціальних досліджень ім. О. Яременка і Центру «Соціальний моніторинг» свідчать, що немає жодної партії чи блоку, чию рекламу виборці сприймали б переважно позитивно. При цьому «лідери» негативного сприйняття — ролики Опозиційного блоку «Не так!» (66% критичних відгуків), Блоку Вітренко «Народна опозиція» (63%) та «Нашої України» (59%).
Певно, партії та блоки — учасники виборів — вважають, що активною рекламною кампанією вони збільшать свій відсотковий ужинок (а деякі — й переберуться через клятий трипроцентний бар’єр). Наївні... Трамбувати в наші мізки свою пропаганду раптом почали всі, і, відповідно, симпатії «новонавернених» розподілятимуться пропорційно між усіма. Якщо ж ідеться про «перерозподіл» голосів між тими, хто вже визначився, то політична реклама в цьому сенсі відіграє мінімальну роль. Тут значно важливіші конкретні кроки — виграшні чи програшні.
Тож, робимо висновок, політреклама справляє далеко не такий значний вплив, як декому здається. Своєю кількістю вона фактично нівелює сама себе. Але без неї теж обійтися не можна — ще, дивись, узагалі забудуть. А найпростіший спосіб постійно нагадувати про себе — телевізор.
Тож зосередимося передусім на телевізійній агітації, менше зачіпаючи «паперову» та «бігбордову». Адже, по-перше, неможливо осягнути неосяжне, а по-друге, у регіонах зміст листівок та рекламних щитів не просто множиться, а ще й варіюється залежно від політико-географічної зони. А ось телеролики бачать усі, і саме з них багатомільйонна армія виборців може робити висновки про ідеологію, забарвлення, щирість, смак, жагу до перемоги, заможність тієї чи іншої політичної сили. Зрештою, як і про її існування чи відсутність.

Мультяшні, але красиво вималювані три богатирі в рекламному ролику цього блоку символізують союз трьох слов'янських держав. Один із билинних гігантів лупцює могутньою рукою оранжевого зайця з хустинкою в нагрудній кишені піджака. Перед тим як отримати по дупі, заєць примовляв «Думай по-українськи», так що суть алегорії більш ніж зрозуміла.

Цим хлопцям потрібно видавати державні нагороди, але вони натомість не мають навіть належного висвітлення своїх акцій у ЗМІ. «Студентське братство» під керівництвом Олега Яценка, добре попрацювавши на виборах Президента у 2004 році, з минулого літа взялося виборювати право української власності на маяки та деякі інші об'єкти, які незаконно — всупереч базовим угодам мiж Україною i Росією — утримує Чорноморський флот РФ.

Одна з найстаріших українських партій із дуже складною історією. ПЗУ зареєстрована в Мін'юсті ще в травні 1991 року. Зоряний час зелених, чиїм лідером у 1993 році став Віталій Кононов і відтоді залишається біля партійного керма, припав на 1998 рік.