З листа читача: «Іноді слово «церква» пишуть з великої літери. Пояснюють, що «церква» означає споруду, храм, а «Церква» — спільноту. У цій спільноті люди спасаються. Кому ж служить Церква — Богові чи людині»?

«Коли ходиш у гори і дивишся на їхню красу — це ніби молишся. Я розглядаю світ, всю його велич як малюнок Божий, як ікону...», — каже лідерка Київського православного молодіжного братства святих Бориса і Гліба Марина Кузьминська. Це братство діє у столиці з 2002 року (голова — Святослав Варення). Братчики проводять літо в мандрівках святими місцями України і переконуються, що літній відпочинок найкращий тоді, коли і тіло, і душа відчувають. Про те, як догоджають обом цим «зайцям» братчики Борисо-Глібського братства, Марина розповіла читачам «УМ».

Рукотворна печера, знайдена чернігівськими спелеоархеологами, дає змогу дослідникам стверджувати, що на території Чернігівської області був один із найбільших в Україні печерних монастирів. Пустинне-Рихлівський Миколаївський монастир є унікальною пам'яткою не тільки історії та культури, а й природи. Розташований він у Коропському районі за три кілометри від селища Понорниця, неподалік річки Десна. Мальовничі краєвиди з височезними урвищами, порослими лісом, ярами, озерами, віковими дубами, в дуплах яких можуть розміститися кілька чоловік, руїнами старого монастиря... Тим більше що життя тут немов завмерло, як у казці про сплячу красуню. Експедиції археологів — ось і все, що порушує спокій монастиря.

«Держава не повинна надавати перевагу жодній церкві, оскільки церква та держава в нас відділені одна від одної», — суворо і ласкаво навчав різноконфесійну молодь професор, керівник відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Григорія Сковороди НАН України Анатолій Колодний під час Міжнародної літньої школи релігійної толерантності. Міжнародна школа, що тривала тиждень наприкінці червня, уже вчетверте зібрала під своїм крилом у Києві молодих християн, мусульман і навіть кришнаїтів з вищих духовних і світських навчальних закладів України, Польщі, США, Росії. Темами цьогорічної зустрічі стали релігійний і секулярний світ, проблеми толерантності у громадянському суспільстві.

Коли великий мегаполіс задушує тебе смогом. Коли випадково помічаєш, що календар показує кінець червня, а ти, виявляється, ще не відчув свіжого подиху літа. Коли голова починає тріщати від накопичених проблем, тоді так хочеться кудись втекти. Хтось обирає море і гори, а я обрала прощу — альтернативну подорож, подорож до Бога, яка тривала два дні, наприкiнцi червня, разом із 300 юнаками й юнками з Тернопільщини, Івано-Франківщини, Львівщини і Києва. Ця дорога змінила моє уявлення про «класичну» прощу, почерпнуте з книг загальноосвітньої шкільної програми.

«Християнська віра, якщо вона не закінчується на обряді, а переноситься до щоденного життя, є великим даром, — каже єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Мілан Шашик. — Мені приємно сьогодні бачити молодих людей, з якими ми займалися в підпіллі у часи комуністичного нагляду і котрі вже давно стали дорослими. Абсолютна більшість iз них успішні в житті, мають гарні сімї. Дехто — і семеро дітей. Вони живуть як християни і виховують своїх дітей як християн. І це найбільша радість для мене».
На Закарпатті Мілан Шашик працює недовго: з січня минулого року. За короткий час владика Мілан зумів внести новий струмінь у життя закарпатських греко-католиків. Церква почала стрімко розвиватися, а її образ почав набувати нових, європейських, рис. Було завершене будівництво богословської академії, тепер семінаристи можуть жити в нормальних умовах, мають ширші обрії для духовного й інтелектуального розвитку. Повернулися до семінарії закарпатці, які навчалися в Галичині — кількість семінаристів зросла майже втричі. Висвятили 17 священиків, відкрили десять нових церков.

Леонід Данилович одночасно відвідує Києво-Печерську лавру і вручає орден патріарху Філарету — і нібито нічого... Його піддані, віруючі, більш розбірливі: хочуть щось з'ясувати, когось у чомусь переконати. «Навіщо нам Московська церква?» — дивуються одні. За її канонічність «розпинаються» інші. Водночас потужність УПЦ Московського партріархату — це не просто наслідок правонаступництва колись єдиної і підконтрольної на території СРСР Православної церкви. УПЦ МП чи не найактивніше серед православних гілок приваблює молодь. Це видно хоча б iз кількості семінаристів та монахів порівняно, скажімо, із УПЦ КП. Що саме так захоплює молодих у російському православ'ї — розібратися не так легко, як здається. Адже не кожен довірливий прихожанин зможе відстежити, як його розум під час «духовного спілкування» у храмі МП по черзі атакують три кити пропаганди.

Нинішній рік Українська греко-католицька церква оголосила роком неперервної молитви за прославу митрополита Андрея Шептицького та патріарха Йосифа Сліпого. Роком Шептицького було також оголошено 2001-й. Утім невідомо, чи мала би Україна такого митрополита, якби не його мати. Шептицькі — давній боярський рід Галичини, один iз найстаріших у Європі, нащадки якого згодом спольщилися. А от мати Андрея — Софія — була родовитою полячкою, що, зрештою, не завадило їй благословити сина на його місіонерську діяльність в Українській греко-католицькій церкві. У монографії «Молодість і покликання о. Романа» Софія Шептицька описує такий епізод. Якось чоловік сказав їй: «Якщо я матиму кількох синів, хотів би, щоб один із них став уніатським священиком..., а це тому, щоб він міг стати єпископом і зреформувати руське духовенство». Однак пізніше граф Шептицький довго не давав синові згоди стати на душпастирський шлях, який той сам обрав. Можливо, батько змінив свій намір тому, що два перших його сини померли, і Роман (у чернецтві Андрей) став найстаршою дитиною у сім'ї.

Я не хочу ходити до церкви, якщо вона є прикриттям для мирських справ її керманичів, — сказала молода парафіянка одного з київських греко-католицьких храмів, дізнавшись про зустріч кардинала Вальтера Каспера і патріарха Алексія. — Вони ділять нас між собою разом з «канонічними територіями», і де в такому разі шукати християнську духовність?». Хоча нічого ще остаточно не відомо про долю Патріархату УГКЦ, люди тривожаться. Багатьом несподіване намагання представника Ватикану вирішити з московським патріархом «українське питання» нагадує поділ України між Москвою та Варшавою (який, врешті, призвів до падіння Варшави)... Перша думка — відраза до церкви — пронизує багатьох людей, у яких «пастирі», що служать «отєчеству», мимохіть відбирають віру і надію.

В одному з найстаріших і найкрасивіших храмів Тернополя, що розташований у самому його центрі — катедральному соборі Непорочного Зачаття Богородиці, — почали відправляти служби англійською мовою. Як повідомили кореспондента «УМ» у єпархії Греко-католицької церкви, якій належить храм, така новація впроваджена на прохання іноземних студентів Тернопільської медакадемії, центральний корпус якої розташований неподалік собору.