Великий білий конверт випав прямісінько до рук із поштової скриньки моєї запорізької квартири. У ньому — ще небачене мною, «Українське слово» з Парижа. Розгортаю газету, читаю: написано українською мовою — трохи незвично, як шкільні уроки літератури, як твори української класики.

Містичну Дівич-гору біля села Горбулів на Житомирщині тутешній люд пам’ятає як місце посвяти в отаманші Української народної армії шістнадцятирічної Марусі Соколовської. Хрещена Олександрою одна з чотирьох дочок горбулівського дяка Тимофія Соколовського прийняла командування поліськими повстанцями після загибелі старших братів та батька за наполяганням самих повстанців, які безмежно шанували своїх полеглих командирів і не хотіли бачити на чолі свого війська нікого іншого.

Не кожному селу України пощастило закарбувати свій життєпис у книзі професійного історика й етнолога. А село Хижинці, що на Вінниччині, відтепер має такий свій «науковий портрет». Книга «Культура повсякдення села Хижинці (1950—60-ті рр.)» доктора історичних наук, провідного наукового співробітника Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського Валентини Борисенко нещодавно вийшла друком у столичному видавництві «Дуліби».

Коли до влади прийшов Михайло Горбачов, а разом iз ним вiдлига пiд назвою «перебудова», в Радянському Союзi, який був штучним, подекуди й насильницьким об’єднанням абсолютно рiзних народiв, утворилися сприятливi умови для виникнення нацiонально-визвольного руху.

Коли Путiн i його оточення розробляли плани вiдторгнення Криму, вони спрямували нищiвну критику на одну-однiсiньку людину. Щоправда, не рядову, а надiлену свого часу всiєю повнотою влади. Ця людина — Микита Сергiйович Хрущов. Мовляв, передача ним Криму Українi — це чистiсiнький волюнтаризм, порушення всiх i всiляких правових норм, i надто дорого любов Хрущова до України обiйшлася Росiї.

Слухаючи один з останніх виступів президента Росії Володимира Путіна, я зрозумів, що йому бракує елементарної освіти. Він укотре здивував світ своїми «відкриттями» — цього разу в царині історії. Виявляється, на його думку, ніякої України в нинішніх межах не існує взагалі; вся східна й південно-східна частина нашої території просто Новоросія — від Одеської до Луганської областей.

1 грудня вітчизняні розвідники — і діючі офіційно, і «нелегали», і ветерани запасу — відзначатимуть 22–ту річницю Служби зовнішньої розвідки України. З цієї нагоди СЗР та видавництво «Ярославів Вал» презентували нову книгу про пригоди вітчизняних «Бондів». Художній роман «Особлива територія» став дебютним для речника Служби зовнішньої розвідки, журналіста Олександра Скрипника.

«Мури були високі, а через кожні 50 метрів стояла вишка. На ній був охоронець, який тримав у руках автомат. Тож про втечу й мови не могло бути»... Так згадує про пересильну тюрму №25 повстанець iз Самбірщини Микола Петрущак, який провів там кілька тижнів перед етапуванням на Північ.

У будівлі департаменту фінансів Дніпропетровської облдержадміністрації розташувався унікальний музей. «Всі студенти, які для себе обрали фах, пов’язаний iз фінансами, неодмінно бувають у нас на екскурсіях. І виходять не тільки з незабутніми враженнями, а й із зовсім іншим поглядом на свою професію, яка спершу може здатися невиправно рутинною.

Герої і генії об’єднують людей. «За нашу і вашу свободу» — під цим гаслом під час повстання 1863 року разом iз поляками гинули й українці. 150 років тому поневолена Російською імперією Польща була охоплена третім визвольним повстанням, яке називали ще січневим, бо почалося в січні 1863–го. Тоді ж, сто п’ятдесят рокiв тому, карателі стратили ще кількох синів української землі, керівників Польського повстання.