На полицях книгарень з’явилася новинка у майже відсутньому в українській літературі жанрі: антиутопія Сергія Постоловського «Остання справа полковника Принципа» (К.: Самміт-Книга). Автор — професійний політичний аналітик, який здобував освіту юриста-міжнародника, зокрема і у Сполучених Штатах.

Норильське повстання українських політв’язнів трапилося шістдесят років тому, а враження від спогадів їхнього ватажка — Євгена Грицяка — таке, ніби писані вони під впливом нинішньої російської агресії. Насправді мемуарам понад тридцять років, тож ситуативні та оціночні збіги тодішнього й теперішнього свідчать, що горбатого — москаля — могила виправить.

Непрочитані книжки мстяться марними сподіваннями. Утім, для більшості то не має жодного значення — іще Пушкін помітив психологічну домінанту електорату, який завжди «обманываться рад». Прозріння-похмілля настає украй рідко, коли сліпа віра катастрофічно зіштовхується з «ворожою» реальністю.

Інститут літератури випустив перший том академічної «Історії української літератури» у 12 томах. Ще кілька томів повністю готові до друку, решта — у стадії завершення. Якби бюджетне фінансування — вже цього року весь багатотомовик побачив би світу.

Дослідник першої національної революції Роман Коваль презентував книжку «Шевченкіана Михайла Гаврилка» (К.: Історичний клуб «Холодний Яр») — з непам’яті повернуто викреслене російськими окупантами ім’я видатного українського скульптора, де-факто переможця конкурсу 1910 року на створення пам’ятника Т. Шевченкові в Києві (а окрім того, й одного з організаторів формувань Українських січових стрільців та Сірої дивізії армії УНР).

Уряд хоче наповнити бюджет за рахунок податкових пільг для видавців української книжки. Мотив чистий, як сльоза: тотальна бюджетна економія за умов зовнішньої аґресії. Таки справжня патріотична сльоза, але за чим — за Україною чи за Малоросією? За свідченням видавця та аналітика книжкового ринку В.Теремка, «8-9 із 10 проданих українському читачеві книг належать російським видавництвам» (Василь Теремко. Видавництво-ХХІ. Виклики і стратегії. — К.: Академвидав, 2012).

Поетична книжка «Осоте!» (К.: Смолоскип, 2013) Мирослава Лаюка дістала премію «ЛітАкцент року». Це перша повноцінна збірка 24-річного автора.

Осот, як відомо (а точніше, як відомо далеко не всім, бо питання про назву збірки досі виникають вельми часто), — один із різновидів бур’яну.

Хтось із інтернетівців написав: «Росія виграла війну і всиновила фашизм. Дитя виросло і злякало весь світ, бо було з атомною бомбою». І як це дитя виправдати після нападу на Крим? Принаймні канцлер ФРН Ангела Меркель спробувала, наголосивши, що не можна порівнювати президента В.Путіна з фюрером А.Гітлером.

Зараз, слухаючи численні коментарі розумних людей, часом ловиш у голові думку: який вибух інтелектуального креативу! У більш розлогій пресовій аналітиці та в соціальних мережах аж почали говорити про ознаки з’яви «нового мислення».

Рецензуючи минулого разу (див. «УМ» від 05.03.2014) книжку Анни–Лєни Лаурен «Невідома ціна свободи: демократичні революції у Грузії, Україні, Киргизії», ми обійшли увагою дуже ємну характеристику грузинської революції реформ: «Поміж трьох країн, які я досліджувала, Грузія — найбільший успіх, але й найбільше розчарування.