Людська психіка влаштована так, що страхітливі образи автоматично скидаються до підсвідомості, унеможливлюючи травматичне розуміння жаху. Психоаналітик К.Г.Юнґ назвав цю властивість «витісненням». Усі роки незалежності Росія була для української колективної підсвідомості класичним прикладом витіснення.

На полицях книгарень з’явилася новинка у майже відсутньому в українській літературі жанрі: антиутопія Сергія Постоловського «Остання справа полковника Принципа» (К.: Самміт-Книга). Автор — професійний політичний аналітик, який здобував освіту юриста-міжнародника, зокрема і у Сполучених Штатах.

Норильське повстання українських політв’язнів трапилося шістдесят років тому, а враження від спогадів їхнього ватажка — Євгена Грицяка — таке, ніби писані вони під впливом нинішньої російської агресії. Насправді мемуарам понад тридцять років, тож ситуативні та оціночні збіги тодішнього й теперішнього свідчать, що горбатого — москаля — могила виправить.

Непрочитані книжки мстяться марними сподіваннями. Утім, для більшості то не має жодного значення — іще Пушкін помітив психологічну домінанту електорату, який завжди «обманываться рад». Прозріння-похмілля настає украй рідко, коли сліпа віра катастрофічно зіштовхується з «ворожою» реальністю.

Інститут літератури випустив перший том академічної «Історії української літератури» у 12 томах. Ще кілька томів повністю готові до друку, решта — у стадії завершення. Якби бюджетне фінансування — вже цього року весь багатотомовик побачив би світу.

Дослідник першої національної революції Роман Коваль презентував книжку «Шевченкіана Михайла Гаврилка» (К.: Історичний клуб «Холодний Яр») — з непам’яті повернуто викреслене російськими окупантами ім’я видатного українського скульптора, де-факто переможця конкурсу 1910 року на створення пам’ятника Т. Шевченкові в Києві (а окрім того, й одного з організаторів формувань Українських січових стрільців та Сірої дивізії армії УНР).

Уряд хоче наповнити бюджет за рахунок податкових пільг для видавців української книжки. Мотив чистий, як сльоза: тотальна бюджетна економія за умов зовнішньої аґресії. Таки справжня патріотична сльоза, але за чим — за Україною чи за Малоросією? За свідченням видавця та аналітика книжкового ринку В.Теремка, «8-9 із 10 проданих українському читачеві книг належать російським видавництвам» (Василь Теремко. Видавництво-ХХІ. Виклики і стратегії. — К.: Академвидав, 2012).

Поетична книжка «Осоте!» (К.: Смолоскип, 2013) Мирослава Лаюка дістала премію «ЛітАкцент року». Це перша повноцінна збірка 24-річного автора.

Осот, як відомо (а точніше, як відомо далеко не всім, бо питання про назву збірки досі виникають вельми часто), — один із різновидів бур’яну.

Хтось із інтернетівців написав: «Росія виграла війну і всиновила фашизм. Дитя виросло і злякало весь світ, бо було з атомною бомбою». І як це дитя виправдати після нападу на Крим? Принаймні канцлер ФРН Ангела Меркель спробувала, наголосивши, що не можна порівнювати президента В.Путіна з фюрером А.Гітлером.

Зараз, слухаючи численні коментарі розумних людей, часом ловиш у голові думку: який вибух інтелектуального креативу! У більш розлогій пресовій аналітиці та в соціальних мережах аж почали говорити про ознаки з’яви «нового мислення».