Для українців почалися невеселі часи. Безробіття, скажені ціни, невпевненість у завтрашньому дні — новини з економічного «фронту» не надто тішать. До невеселих очікувань додається ще й песимістична картина заборгованості з зарплат — за останні місяці вона суттєво погіршилася.

Гіркими сльозами плачуть наші гроші. Занадто багато проблем на нас навалилося, і на всіх українців у держави тепер не вистачає коштів. І не вистачатиме ще більше! Скажена інфляція і не надто зважена політика уряду в цій царині відчутно вдарили по гаманцях українців. А економічна криза лише підкинула хмизу в багаття. Експерти б’ють на сполох: нинішня пенсія та зарплати не здатні забезпечити гідне життя українцям. Але не виключено, що в наступному році вони будуть ще більш занижені.

Авторитетний дослідник суспільних настроїв українців Євген Головаха — один із небагатьох відомих соціологів, який має справу з політикою, але не «заляпався» в ній. Він відмовляється працювати, незважаючи на активне «сватання», у виборчих штабах будь–яких політиків і лишається вірним науці. Саме тому заступник директора Інституту соціології НАН України може говорити про все і про всіх. Євген Головаха вважає, що в України починається нелегкий період, але він може стати для нас школою виживання. І якщо будемо гарними учнями, то і корупція, і низький рівень життя, і колишні чвари залишаться у минулому.

Страшилка про фінансову кризу та її наслідки не сходить із телеекранів та газетних шпальт. ЗМІ пророкують масові звільнення і армії голодних металургів та будівельників, оприлюднюють найрізноманітніші прогнози і масштаби безробіття — одна цифра страшніша за іншу. Серйозна загроза і справді існує — як довести народ до паніки та зубожіння, так і втратити покоління висококласних працівників важкої промисловості. Однак фахівці ринку праці впевнені: не тільки фінансова криза винна в наших проблемах, а й задавнені соціально–економічні проблеми. І сьогоднішні фінансові негаразди неминуче внесуть суттєві корективи у наше життя: непрофесіонали, вочевидь, опиняться «за бортом» (нехай думають про свою кваліфікацію і вчаться!), а справжні фахівці тим часом роботу напевно не втратять. Щоправда, зарплата в них навряд чи зросте.

Економічна криза наступила на горло мріям багатьох українців. Кінець дешевим (правда, чи були вони такими?) і доступним кредитам! А значить, багато хто найближчим часом не придбає бажану квартиру чи машину. Отримати пристойну суму грошей на виплат нині практично нереально — лише деякі банки видають кредити, усі інші під різними приводами воліють не зв’язуватися з «прохачами». Аби зараз отримати кредит, позичальнику доводиться погоджуватися на всі «тортури» банків — і ставку, що перевалила за 20–30 відсотків річних, і суворі вимоги, і досить тривалу процедуру розгляду заявки без гарантії «хепі–енду». І навіть... чималі хабарі банківським клеркам. Але й ті «щасливчики», які встигли влізти в борг, нехай не надто розслабляються — не виключено, що банки підвищать відсотки на вже узяті кредити. Фахівці розводять руками: так кредитний ринок реагує на неприємності економіки. І в цьому ми з вами теж винні — не слід було нам, мовляв, загрібати такі доступні чужі гроші.

Насильство в українській сім’ї — непорушна родинна «таємниця» і величезна проблема державної ваги. На жаль, тут маємо сумну ситуацію: жертви побутового насильства ще бояться відкрито говорити про наругу над собою, українське суспільство не навчилося її різко засуджувати, а кривдників — карати. А тим часом експерти стверджують: на сімейних «фронтах» ведеться справжня громадянська війна, і кінця їй не видно. Щоправда, відтепер держава не ховає голову в пісок і визнає: насильство в українських сім’ях існує, і з ним потрібно боротися. Відтак в Україні стартує національна кампанія «Стоп насильству!». І до неї долучитися закликають кожного українця.

Освітня галузь в Україні нині переживає відчутні зміни, і її проблеми привертають дедалі більше уваги державних мужів. Так, учора в столиці ректори ВНЗ провели нараду під головуванням Президента України, де мали можливість обговорити перспективи і проблеми освітян. На думку Віктора Ющенка, тему освіти можна віднести до проблем національного розвитку й національної безпеки. Особливо в умовах, коли Україна мріє стати членом ЄС. «Ми приєдналися до Болонського процесу, — каже Президент України. — І виходимо з того, що формування єдиного освітнього поля в Європі — це один із фундаментальних напрямів інтеграції». Щодо Болонського процесу, то тут у нас є певний «рубікон» для того, щоб закінчити необхідні «внутрішні роботи». «2010 рік — це рік, де ми повинні бути абсолютно адаптовані за всіма параметрами до Болонського процесу, — каже глава держави. — Наша освіта повинна відповідати тим стандартам, якими керується весь світ».

В Україні більше цінуватимуть кваліфіковану робочу силу і доплачуватимуть професіоналам–бюджетникам додаткові гривні за їхні знання та вміння. Адже з вересня в повному обсязі запроваджується єдина тарифна сітка. Через інфляційні процеси і необхідність реагування на них уряд прийняв рішення здійснити нововведення на два місяці раніше, ніж планувалося. Днями Верховна Рада України внесла необхідні зміни до Держбюджету, владнала усі формальності, і відтепер бюджетникам нараховуватимуть заробітки по–новому. Окрім того, до кінця року на українців очікує ще два підвищення мінімальної заробітної плати — ці гривневі «доважки» вже зафіксовані у бюджеті–2008. Щоправда, на відміну від мінімальної пенсії, яку, найвірогідніше, усе ж підвищуватиме Верховна Рада змінами до Держбюджету, заробітна плата так і залишиться у старому розмірі.

В українській освіті назріває ера карколомних змін: одним ввижається принципово нова якість знань, іншим — тотальне скорочення вищих навчальних закладів. Одні фахівці переймаються тим, що незабаром не буде кому вчитися у школах (демографічна ж криза!), а відтак почнеться справжнє «полювання» на абітурієнтів — їх просто не вистачатиме на величезну кількість ВНЗ. Інші пророкують: ще трохи — і достойних викладачів уже не знайдеш. Так чи інакше, але невідворотні зміни вже почалися. І поки українці звикають до таких нововведень, як незалежне тестування, на обрії бовваніє випускний рік — 2011—2012–й, коли у школах через реформу освіти випускників… не буде взагалі.

Виявляється, існують люди, яких не тішить, а дратує дитячий сміх, перші кроки малюків та щира беззуба посмішка. Добровільна бездітність — їхнє життєве кредо. Ці люди ліпше заведуть кота чи вибагливу пальму, ніж зважаться народити й виховати дитину. Ці люди бояться втратити фігуру, гроші, здоров’я, спокій, вільний час для розваг. Вони бояться відповідальності, дитячих хвороб, невдячності нащадків — всього на світі, пов’язаного з дітьми. А ще — дуже люблять себе. Вони воліють відпочивати подалі від чужих малюків, об’єднуватись у спілки «дитячих ненависників» і навіть створювати партії. Такі люди називають себе прихильниками ідеології «чайлд­фрі». І вони вже є в Україні.