З огляду на активні пертурбації у політичному житті країни, однією з найбільших інтриг учорашнього сесійного дня були довгоочікувані відставки «сумісників». Тому оголошення головуючого на засіданні першого віце-спікера Адама Мартинюка (Голова ВР Володимир Литвин уже другий день перебував у США, де бере участь у Другій всесвітній конференції голів національних парламентів) про перетворення фракції «Регіони України» на фракцію Партії регіонів та колізію навколо виділення окремої фракції партії «Наша Україна» (екс-ПРП) притому, що цю назву вже «забила» за собою фракція НСНУ, депутати вислухали «нашвидкуруч». І з великим задоволенням узялися до «родзинки» порядку денного.

До 15 вересня залишається всього лише тиждень, а сесійних днів — і того менше, по суті всього лише два. Тому тим партіям, які прагнуть взяти безпосередню участь у виборчому процесі не тільки в ролі «кандидатів» на місце у Верховній Раді наступного скликання, а і в ролі учасників виборчих комісій, треба поспішати (як уже писала «УМ», саме до 15 вересня вони повинні утворити в парламенті партійні фракції). Першими «поспішили» «Народний союз «Наша Україна» і Народний рух: вони, як і передбачалося напередодні, вчора розділилися на дві окремі фракції. До фракції НРУ увійшло 14 колишніх членів фракції «Нашої України» (до речі, фракція НСНУ залишила за собою право на цю назву — так її можна іменувати скорочено). Очолив її колишній голова Апарату ВР В'ячеслав Коваль, який від імені двох фракцій зачитав з трибуни заяву про реорганізацію колишньої мегафракції «НУ».

Новий політичний сезон, який завершиться парламентськими виборами 26 березня наступного року, стартував. Саме його відкриття, як зазначив у своєму «вступному слові» Голова Верховної Ради Володимир Литвин, ознаменував початок нової, останньої передвиборчої сесії ВР. Як завжди, красиво й «нейтрально» оцінивши ситуацію і розставивши дороговкази (через що дехто з парламентаріїв у кулуарах розцінив цю промову як елемент власної виборчої кампанії), спікер назвав цей етап «найвідповідальнішим у нашій новітній історії і в діяльності Верховної Ради», нагадав нардепам, що парламент «має насамперед відповідально представляти народ і суспільство, а вже потім владу».

Михайло Бродський — не лише вельми колоритний, а й вельми непередбачуваний політик. Тому особисто знайомі з Михайлом Юрійовичем люди знають, що від нього можна чекати чого завгодно: дуже вже колишній лідер саморозпущеного «Яблука», а нині — заступник голови партії «Батьківщина» і ще донедавна радник Прем'єр-міністра емоційний і запальний. Однак заява, яку Бродський зробив позавчора у вечірньому ефірі «5-го каналу», здивувала навіть його найближче оточення. Принаймні дехто з друзів і соратників пана Михайла запевняв «УМ», що ще за півгодини до ефіру жодних намірів говорити щось подібне Бродський не мав або принаймні їх не афішував.

Наш День незалежності, виявляється, з розмахом відзначали не тільки в Україні, а навіть у Японії. Головні урочистості з нагоди дня народження нашої держави проходили на величезній території найбільшої світової виставки «Експо-2005», котра, як уже писала «УМ», цього року обрала місцем своєї «прописки» японську префектуру Аїті, місто Нагоя. А загалом Країна Східного Сонця відзначала не лише один день, а цілий Національний тиждень України, в рамках якого, зокрема, «фестивалило» по-українському місто-побратим нашої країни по «Експо-2005» — Хадзу.

У сенсі повернення українців (та й заїжджих іноземців) до помаранчевої моди, популярності революційної символіки загалом, цей День незалежності став, радше, винятком із прикрого правила: вага помаранчевих прапорів меншає, підкови легшають, знаки оклику на них уже зовсім не викликають масового захоплення. Торговці сувенірами, скориставшись нагодою і присутністю на Майдані чималої кількості симпатиків Віктора Ющенка, котрий саме виступав там із промовою, винесли масу свого помаранчевого краму під стіни Головпошти й мали доволі непоганий виторг. Шарфи по 25—30 грн., футболки по 25—80, картузи, портрети, значки, прапорці... Це також присутнє у переході під Майданом, у так званій сувенірній крамниці, але в будні дні користується значно меншим попитом. І взагалі, на передньому плані там — футболка з Леніним, який вигинає середній палець руки в характерному жесті, і підписом — Fucking revolution. Чи за те боролися?

Луценко проти Шуфрича — ця суперечка, яка тягнеться з далеких виборчих часів, уже стала справою принципу. Бо йдеться не лише про те, хто має політичну рацію — колишній опозиціонер, а нині міністр внутрішніх справ, чи нардеп-бізнесмен, волею долі опозиціонер теперішній. Ідеться про правоту ЧОЛОВІЧУ. Адже ці двоє ставлять на кін закиди на кшталт «якщо мій візаві справжній мужчина, то...». Днями приводів для «міряння» панів Юрія та Нестора чоловічими достоїнствами побільшало. Шуфричу «шиють» «вишку» — поки що не як покарання, а як незаконну свердловину на Полтавщині.

14-й День Незалежності відрізнявся від попередніх багатьма речами. У тому числі й тим, що звичні для минулих років святкові збори «партгоспактиву» проходили не там і не так. Лідери держави, міністри, депутати, політики нинішні й колишні, їхні дружини, представники дипломатичного корпусу, також зі своїми половинами, представники діаспори, світила науки, зірки спорту й культури, деякі журналісти замість Палацу «Україна» зібралися на церковному подвір'ї — у Національному заповіднику «Софія Київська». Кожен обраний отримав напередодні у конверті красиву листівку в офіційно-дипломатичному стилі, де зазначалося, що «з нагоди 14-ї річниці незалежності України Президент України і пані Катерина Ющенко запрошують такого-то на урочистий прийом...». Обраних, щоправда, було пребагато — близько тисячі. Але прийшли не всі. Зокрема, найгучніша «втрата» — другий Президент Леонід Кучма, який вирішив підняти за Україну чарчину-другу там, де провів попередні два з гаком тижні, — на Сардинії (такий італійський курортний острів у Середземному морі). Також серед численної топ-тусовки не були помічені віце-прем'єри Безсмертний і Томенко. Утім їх відсутність компенсував надлишок іншого люду.

Висновок про те, що ціна нерухомості в Києві за кілька останніх років сягнула захмарних висот, а кляті квартири все одно продовжують дорожчати, — правильний висновок. Що з того людині, яка живе в найманому помешканні? А ось що: а) продовжувати чекати манни небесної (приміром, у вигляді спадку багатого родича, виграшу джекпота в лотерею, обвалу цін на ринку житла); б) щось кудись потроху відкладати, орієнтуватися на кредит, перетворюватися на скупого лицаря-аскета й таки спробувати в перспективі придбати омріяні квадратні метри. Є ще, звісно, третій варіант, «в» — задовольнятися чужими кутками аж до пенсії, а тоді купити помешкання тисячі за три «у. о.» в депресивній, хоча й мальовничій провінції. Але це — для слабких духом. Тому ваші покірні слуги обрали варіант «б». Міркували тверезо: багатих родичів немає, а джекпот хоч і реальніший від перспектив цінового обвалу та квартирного «комунізму», однак чекати його можна до тієї самої пенсії. А спробувати купити житлоплощу за 50 тисяч доларів варто вже хоча б через те, що післязавтра така сама коштуватиме всі 75 тисяч. Зрештою, якщо вважаєш місячний заробіток трохи вищим від середнього і знаєш, де можна позичити, чому б і не спробувати?
Отак — із вигідної позики знайомих i друзiв та деяких заощаджень, своїх і батьківських — і утворився наш «стартовий капітал» у півсотні тисяч доларів.
Не поспішайте заздрити. Це значна сума для купівлі даху над головою... лише на перший погляд людини, далекої від київських реалій. Як виявилося на практиці, аби придбати прийнятну двокімнатну квартиру не в чорта на болоті, зараз замало навіть 60 тисяч.
...Купівля, зрештою, таки відбулася — за вистраждані 65 із гаком «штук». Розповісти ж ми хочемо не про те, як допозичали й перепозичали цю суму, аби віддавати впродовж довгих років. А про те, які митарства перед придбанням оселі чекають людину навіть із такими грішми. Можливо, рубрика «Випробувано на собі» допоможе іншим «мрійникам» та «новачкам».

Коли надворі літо, бажання відпочити загострюється навіть у тих нещасних, чия відпустка тільки у жовтні. А якщо це літо у країні, яку протягом п'ятирічки лихоманило від політичних скандалів, яка пережила найжорстокіші у своїй історії вибори й найтолерантнішу у світі революцію, то вже й не знаєш, від чого хочеться відпочити більше: від роботи чи від політики. Та де там, якщо на носі — знову вибори. Недаремно, коли авторка цих рядків перед завершенням сесії Верховної Ради провокувала парламентаріїв привітанням із довгоочікуваними політичними канікулами, вони здебільшого або дратувалися, або сміялися: який там, мовляв, «мертвий сезон» — ото хіба якийсь тиждень відпочинемо, а тоді — «як почнеться!»...