З Арсенієм Яценюком ми зустрілися в його кабінеті у Верховній Раді минулої суботи. Наймолодший спікер в історії українського парламентаризму був неофіційним — у джинсах і велюровому піджаку, виснаженим і голодним — їв хурму. Напередодні пізно ввечері Рада таки проголосувала за Держбюджет–2008 і розійшлася на канікули до 15 січня. А Яценюк, перед тим як підписати цей закон, приїхав на роботу. «Я спершу повинен усе прочитати, звірити те, що мені дали на підпис, зі стенограмою, — пояснює спікер. — Бо, пам’ятаєте, у парламенті вже таке траплялося, коли в сесійній залі голосували за один бюджет, а підписаним виявлявся інакший». Це зараз Яценюк відпочиває в Канаді, про що теж розповів «УМ». А тоді найгарячішою темою був саме державний бюджет — дуже недосконалий, але такий потрібний.

Напередодні Нового року «УМ» попросила підбити підсумки буремного в політичному сенсі 2007го народного депутата від блоку «Наша Україна — Народна самооборона», політика й законодавця з великим стажем Юрія Ключковського. У парламенті Ключковський — заступник голови Комітету з питань державного будівництва. Посад у виконавчій владі він не отримав (хоч і належить до найбільш «ющенківського» крила партії «Наша Україна»), але менш авторитетним і компетентним від цього не став.

Учора вже другий раз за останні місяці металевий голос церемоніємейстера Кабінету Міністрів надривно оголосив: «Президент України, Голова Верховної Ради!». Віктор Ющенко та Арсеній Яценюк з’явилися у залі засідань в однаковісіньких червоних краватках: глава держави вів розширене засідання уряду, на якому розглядали новий проект кошторису держави на наступний рік.

«Усе–таки ми вміємо працювати», — задоволено констатував Арсеній Яценюк, тримаючи в руках проект постанови про розподіл парламентських комітетів, під яким стояли підписи керівників усіх п’яти фракцій ВР. «Регіональне» чорнило, можна сказати, ще не висохло, бо найбільший партійний загін у Раді «ділив» свою квоту до останнього. Дехто з дуже авторитетних «регіоналів» від обурення, що йому не дістається керівна посада в «смачному» комітеті, готовий був «на зло» податися в «культуру» або «захисники пенсіонерів»...

Народний депутат від «НУНС» Микола Кульчинський (нині — член партії «Наша Україна») упродовж багатьох років був активістом Народного руху України. Він очолював Полтавську обласну організацію НРУ й до самої смерті Чорновола був вірним його соратником. Під час поїздок до Полтави лідер Народного руху зупинявся у скромній двокімнатній квартирці Кульчинських. Як і Чорновіл, Кульчинський також був дисидентом і відсидів строк за антирадянську діяльність.

«Шулери — це дуже м’яко сказано. Брехуни! Та складно навіть слова підібрати, аби їх правильно назвати! — обурювався «нашоукраїнець» Роман Зварич. — Як вірити людям, які дають тверді гарантії, а рівно через п’ять хвилин роблять і говорять абсолютно протилежне!». Аналогічної думки щодо поведінки Партії регіонів дотримувалися й інші учасники коаліції. І, не приховуючи емоцій, обіцяли: так просто це «регіоналам» не минеться. Зокрема, і в питанні рейтингу: мовляв, хочеться вірити, їхні виборці нарешті зрозуміють, які це безпринципні й дволикі істоти. Бо якщо, давши слово колегам по законодавчому органу, з легкістю беруть його назад, то народ тим паче з легкістю «кинуть»...

— Насправді це сталося ще під час виборів, коли народ проголосував за коаліцію «Нашої України» і Блоку Юлії Тимошенко, — каже Ігор Гринів. — Коли Центральна виборча комісія підтвердила такий результат, уже все було зрозуміло, і надалі просто тривали банальні торги . Це звичний, нормальний політичний процес для кожної країни, тому не треба сприймати його як щось непристойне. «Наша Україна — Народна самооборона» в даному випадку поводилися як професійні політики...

Минулого вівторка, який завершився невдалим голосуванням за Прем’єр­міністра, ще зранку в успіху Юлії Тимошенко не сумнівався ніхто. Учора все було навпаки: у стінах Верховної Ради панував песимізм, і навіть після того, як голосування вже розпочалося, ніхто не міг з упевненістю відповісти, чим воно завершиться. Точніше, майже ніхто, бо молодий БЮТівець Руслан Богдан був чи не єдиним, хто категорично запевнив коресподента «УМ»: до вечора Тимошенко вже буде Прем’єром. На скептичне зауваження, що крім нього таких переконаних оптимістів у парламенті не спостерігається, парламентарій відповів: «Віра — це 50 відсотків успіху». І порадив авторці цих рядків повірити в позитивний результат голосування разом із ним. Мовляв, так відсотків буде моїх 50 та його 50 — усі сто. Тож із вас, Юліє Володимирівно, для нас із паном Русланом — могорич.

Найжаданішого подарунка на свій день народження, який припав на вчора, Юрій Луценко так і не дочекався. І, судячи з усього, відзначити своє 43–річчя із фракцією лідерові блоку «Наша Україна — Народна самооборона» також не вдасться, адже вранці Луценко пообіцяв, що святкуватимуть лише після того, як оберуть Прем’єр–міністра. Через якихось чотири години стало відомо, що раніше вівторка цього чекати марно. Але й вівторок — це ще вилами по воді писано...

«Партія регіонів не знайшла жодних нових причин для блокування — ми на всі їхні вимоги пішли. Тому доведеться їм таки відкрити роботу парламенту», — задоволено констатував лідер блоку «Наша Україна — Народна самооборона» Юрій Луценко, вийшовши з чергової погоджувальної ради. Хоча ще за десять хвилин до того здавалося, що й учорашній день буде змарновано: як і напередодні, з десяток «регіоналів» розташувалися у президії, підперши двері стільцями й не пускаючи на робоче місце спікера.