Навіть у наші роки на дослідників непрохідних джунглів по той бік океану іноді чекають доволі несподівані відкриття. Час від часу, наприклад, там надибують на племена відлюдьків, які геть не розуміють жодної з мов, поширених у світі. І, схоже, лаври таких першовідкривачів довго не давали спокою народному депутату від СДПУ(о) Нестору Шуфричу. Причому його останнє «відкриття» цікаве ще й тим, що зробив він його не в далеких заморських землях, а безпосередньо в Україні. Про що й заявив, перебуваючи в Донецьку: «Для багатьох українців у південних і східних регіонах українська мова є незнайомою». Причому тепер складається враження, що для отих «двічі багатьох» вимальовується незавидна перспектива — спілкуватися жестами. Адже українська для них «незнайома», а російську тут... дискримінують.

«Кірпоманія» — саме так можна назвати тенденцію до перейменування всього, що було пов'язане з покійним екс-міністром транспорту. Менш як за рік до річниці самовбивства (принаймні так вважає прокуратура) одного з найбільших корупціонерів часів Кучми (а так вважає вже громадська думка) на честь Георгія Кірпи назвали його партію (тепер це партія «Відродження» ім. Г. Кірпи), а в Ужгороді — цілий майдан.

Учорашній день став по-своєму унікальним для української прокуратури. Адже в той час, як Президент вирішив особисто представити новопризначеного Генпрокурора Олександра Медведька колективу ГП на Різницькій, самому колективу, мабуть, ввижався привид попереднього шефа Святослава Піскуна. Святославу Михайловичу не звикати двічі входити в одну й ту ж саму річку. А може, i втретє? Адже вчора безробітний Піскун нарешті вихворівся i таки з'явився у Шевченківському районному суді Києва, де слухається його позов до Президента за № 2-12238/05 про визнання незаконним указу про відставку з посади Генпрокурора.

Уже слід призвичаїтись до того, що тепер в Україні щовихідних відбуватиметься по кілька партійних з'їздів. І це зовсім не дивно, адже невдовзі стартує виборча кампанія, а до того часу партіям треба визначитися з тим, як іти на вибори, з ким об'єднуватися, а потім ще й сформувати списки. Зважаючи ж на те, що в Україні більше ста партій, і чимала частина з них теж марить потраплянням у ради різних рівнів, «з'їздопад» тривалістю в кілька місяців нам гарантований. Минулий уїк-енд тільки підтвердив цю тенденцію.

Уже щонайменше кілька тижнів (а дехто — й місяців) низка «губернаторів» чекає, доки полетять з обласних плечей їхні голови. I ось позавчора глава держави особисто заанонсував: у понеділок відповідне рішення [щодо звільнення кількох «губернаторів»] буде ухвалене. Відповідаючи на запитання журналістів після покладання квітів на Могилу невідомого солдата у парку Слави, Президент конкретних прізвищ потенційних «відставників» не назвав, толерантно зазначивши: «Це люди, яких ми поважаємо, люди, які проявили себе на даному місці, але нам здається, що вони могли би більш якісно проявити себе на іншому місці». За словами Ющенка, зміни в керівництві певних областей — це «не політичні розлучення, не сцени, де будуть битися горщики», оскільки їх мета конкретна — посилення системи виконавчої влади. «Ми хочемо привести туди нових державних службовців, які, на наш погляд, на цьому етапі можуть працювати результативніше», — пояснив Президент.

На позачергову сесію Вінницької обласної ради, яка в екстреному порядку зібралась у понеділок, було винесено тільки одне питання: про суспільну і соціально-економічну ситуацію в області у зв'язку з можливою заміною «губернатора». Депутатів поінформували, що в п'ятницю чинного керівника виконавчої влади області Олександра Домбровського викликав віце-прем'єр Роман Безсмертний і запропонував написати заяву про звільнення з посади. Мотивувалося це нібито необхідністю ротації. Натомість Домбровському було запропоновано «відкупне» у вигляді посади заступника одного з міністрів.

Цього дня з пересторогою очікували i ті, хто збирався святкувати, i ті, кому слід було забезпечувати громадський спокій. Напруги додавали нещодавні зіткнення (15 жовтня на Хрещатику) між прихильниками вітренківської ПСПУ й прихильниками реабілітації воїнів ОУН-УПА. Тож святкування річниці Жовтня у 2005-му, судячи з усього, не обіцяло нічого доброго. Особливо з урахуванням наближення парламентських виборів, коли для піару будь-які засоби гарні.

Учора народний депутат Валерій Лебедівський звернувся із заявою до Служби безпеки та Генеральної прокуратури щодо погроз фізичної розправи, які нібито надійшли до нього від одного з соратників Тимошенко Михайла Бродського. У ній член фракції «Нашої України» просить притягти екс-лідера «Яблука» до кримінальної відповідальності за 346-ю статтею Кримінального кодексу («Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча»).

Ситуація всередині Української республіканської партії «Собор», яка де-факто розкололася через різні бачення свого передвиборчого майбутнього, стає все більш критичною й абсурдною. Якщо раніше було незрозуміло, хто є головою партії, оскільки одна частина вважає таким «ющенківця» Анатолія Матвієнка, а інша – «тимошенківця» Левка Лук'яненка, то тепер не ясно ще й те, в кого з них на руках дійсна партійна печатка. Бо, як з'ясувалося, печаток існує дві. З цієї причини і «матвієнківці» і «лук'янівці» звернулися до правоохоронних органів, щоб ті розібралися й притягнули фальсифікаторів до кримінальної відповідальності. А якщо Анатолій Матвієнко не здасться й надалі зі своїми прихильниками наполягатиме на своїй правоті, опоненти з протилежного табору обіцяють відправити у правоохоронні органи ще й докази його фінансових оборудок, які він нібито чинив на посаді лідера «Собору» в попередні роки.