День Генпрокурора. Колишнього й нового

      Учорашній день став по-своєму унікальним для української прокуратури. Адже в той час, як Президент вирішив особисто представити новопризначеного Генпрокурора Олександра Медведька колективу ГП на Різницькій, самому колективу, мабуть, ввижався привид попереднього шефа Святослава Піскуна. Святославу Михайловичу не звикати двічі входити в одну й ту ж саму річку. А може, i втретє? Адже вчора безробітний Піскун нарешті вихворівся i таки з'явився у Шевченківському районному суді Києва, де слухається його позов до Президента за № 2-12238/05 про визнання незаконним указу про відставку з посади Генпрокурора.

      «Другий раз я вже не Генпрокурор, і коли мене зняли, все скінчилося. Немає ні автомобіля, ні зарплати, нічого. От, наприклад, люди, яких я притягував до кримінальної відповідальності, можуть підійти і засадити мені ножа в спину, тому що я вже ніхто... Але я ще молода людина, мені треба працювати до 65 років. А де? Ким?» — скаржився Піскун журналістам перед початком судового засідання. Рішуче налаштований, він готовий оскаржувати президентське рішення навіть півроку, аж доки не дійде до Верховного Суду.

      Хоча вірить i Шевченківському суду, бо адвокати сказали йому, що суддя (а головує на слуханнях Ігор Мороз) — людина чесна. Тому екс-Генпрокурор сподівається, що суд ухвалить правове, а не політичне рішення.

      Святослав Піскун вважає невипадковим безпрецедентний для світу факт, коли в ролі відповідача виступає не сам Президент чи хтось із його канцелярії, а міністр юстиції, в даному випадку — Сергій Головатий. Це, на думку екс-Генпрокурора, — форма тиску на суд. Знаковим Піскун вважає i офіційне представлення Президентом колишнього його заступника, пана Медведька,  саме в той день, коли попередник судиться з роботодавцем Ющенком за те саме крісло. До речі, якщо Піскун програє — піде у політику. За його словами, хоч би й помічником народного депутата.

      Саме судове засідання проходило при повному переаншлагу преси. Маленька зала №1 не вміщувала всіх бажаючих, тож мас-медійники залізли навіть у «клітку», де під час слухання кримінальних справ тримають підозрюваних у вбивствах, згвалтуваннях тощо.

      Двічі екс-Генпрокурору така увага явно була до вподоби, тож під час аргументації сторін Піскун постійно повертався не до суду, а до преси — актор відчував сцену! Судді Морозу навіть довелося зауважити: «Поверніться обличчям до суду!»

      Аргументи Піскуна добре відомі, і «УМ» про це неодноразово писала: звільнити Генпрокурора нібито можна лише внаслідок висловлення недовіри Верховною Радою i т.п. Цікавим є те, як Святослав Піскун пояснив фактор... хвороби, через який його теж не можна було звільняти: «Напередодні Президент розмовляв зі мною лагідно... А наступного дня я відчув себе зле, поїхав до лікарні, а там така черга! Я — на роботу, проводжу важливу нараду... А тут журналістка «5-го каналу» мені каже: вас звільнено, але указу ще нема... Тиск підвищився. Я з колегами порадився, кажуть — у лікарню!..» Отже, до безробіття Піскуна призвели черги в лікарнях!

      Натомість міністр юстиції Сергій Головатий так не вважає, а свої аргументи він викладав більше години. Серед головних пояснень — такі: право Президента — звільняти посадовців, чиї дії завдають шкоди міжнародному іміджу України (ідеться про резолюцію ПАРЄ стосовно справи Гонгадзе), й оцінювати їх діяльність. А ось екс-Генпрокурор не має права оскаржувати указ Президента в судах загальної юрисдикції, а тільки у Конституційному Суді. Пан Головатий наполягає на тому, що посада Генпрокурора є політичною, і Президент має звільняти шефа ГП за дії, результатами яких може стати політична відповідальність. До того ж, право громадянина Піскуна на працю Ющенко не порушував, бо право займати найвище крісло Різницької не охоплюється розділом ІІ Конституції (де гарантуються права на працю та її вибір). Іншими словами, заробляйте, пане Піскун, де хочете i як хочете, хоч би овець пасіть! (Раніше Піскун казав, що він із Медведьком «пастиме овець» по черзі).

      Натомість Піскун не вважає втрачену ним посаду політичною, бо Генпрокуратура не може бути підконтрольною нікому, навіть Президентові. I хоча міністр Головатий просив суд закрити провадження за скаргою як таке, що не належить або не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, Шевченківський райсуд Києва відклав розгляд позову на 18 листопада.

      А тим часом на Різницькій Віктор Ющенко представляв Олександра Медведька на новій — чи то політичній, чи не зовсім — посаді. Як i у випадку з СБУ (кадрова ротація Турчинова на Дріжчаного), Президент традиційно розкритикував роботу ГП за останні десять місяців, бо тут не справлялися зі своїми обов'язками, зокрема, з розслідуванням багатьох резонансних кримінальних справ, «по яких суспільство очікує перемоги верховенства права у державі». На Різницькій, на переконання Президента, «процвітало телефонне право», тут був не центр закону, а центр політичної амністії.

      Тому Олександрові Медведьку глава держави побажав довести, що «нарешті в Україні є достойна Генпрокуратура», стати лідером реформування силових структур i деполітизуватися. Вимоги Президента: провести кадрові зміни, очиститися (бо досі чимало облпрокурорів «хворіють» i тим самим зберігають свої крісла), активізувати резонансні справи Гонгадзе, Александрова, Гетьмана, щодо фальсифікації президентських виборів (згадав Ющенко i транзитний сервер ЦВК, i сепаратистів зі сходу), i нарешті довести ці справи до суду. Щоб не лише вчителі-лікарі відповідали, а й організатори фальсифікацій. Не лише вбивці журналістів, а й замовники.