Книжка «Знати, для чого живеш...» — третя з авторської серії художнього керівника Театру драми і комедії Едуарда Митницького. Перша, «Майже відверто», охоплює період iз 1997 по 2003 рік, друга, «Туга за діалогом», відсилає читача у 2003—2006 роки. А своє найближче минуле Едуард Маркович зафіксував у збірці «Знати, для чого живеш...»: тут уміщені його найсвіжіші інтерв’ю та статті. Презентація новинки відбулася у Театрі драми і комедії. Формат – зворушливий діалог гостей та ювіляра (нещодавно Едуард Маркович відсвяткував 80–річчя) з елементами капусника від акторів театру.

Актриса Анна Варпаховська народилася в сім’ї театрального режисера Леоніда Варпаховського, який ставив вистави у найвідоміших театрах колишнього СРСР і за його межами. Тому проблеми вибору професії для неї не існувало навіть на якомусь формальному рівні: театр, театр і ще раз театр. Але після успішного дебюту на сцені, гучних прем’єр, овацій в один «прекрасний» момент актрисі Варпаховській довелося починати все спочатку... за океаном. Попрощавшись зі своїми московськими шанувальниками в далекому 1994–му, за кілька років вона повернулася до них знову, а лави її відданих прихильників поповнили театрали з Канади та України.

Сучасні українські театри воліють обходитися у своїй творчості без сучасних українських драматургів — останнім часом така ситуація стала настільки стабільною, що будь–яке порушення цього алогізму в театральному процесі вважають ледь не сенсацією. А тому фестиваль, що розпочинається у суботу, можна вважати своєрідною мегасенсацією: протягом тижня в українських театрах проходитимуть читання п’єс сучасних драматургів. Переважно — українських, але до проекту залучили також авторів iз Польщі, Росії, Грузії та Сербії.

Зірка Голлівуду Сара Джессіка Паркер — класична жертва синдрому однієї ролі. «Секс у великому місті» в її кар’єрі став трампліном в успішне професійне майбутнє, протягом якого актрисі довелося у кожному наступному фільмі доводити, що Керрі Бредшоу з культового серіалу — це не єдиний і не останній яскравий образ в її активі, і що Сара Джессіка Паркер у житті й на екрані — це дві дуже різні жінки. І ось нарешті струнка шатенка дочекалася ролі, яка максимально перегукується з її особистою реальністю.

Балетний проект «Королі танцю» п’ять років тому придумали танцівники Ітан Стіфел та Анхел Коррейя. Його ідея, з погляду мистецтва і продюсування, була більш ніж благодатною: на одній сцені — найвідоміші солісти балету з різних країн. Ось тільки реалізувати її було не так–то просто, оскільки зібрати разом прем’єрів–танцівників, графіки яких розписані на багато років уперед, дуже проблематично. Але продюсеру Сергієві Даниляну, який починав цей проект, це поки що вдається.

Після завершення своєї активної присутності в культурному керівництві екс–начальник Київського управління культури та екс–керівник Головної служби гуманітарної політики секретаріату Президента України Олександр Биструшкін зосередився на ідеї, роботу над якою розпочав iще кілька років тому. Зусиллями Олександра Павловича шанувальники українського слова змогли поповнити свої колекції аудіодисками «Твої сини, Україно, твій біль, твоя слава», де Биструшкін об’єднав творчість Тараса Шевченка, Івана Франка, Василя Стуса, іншими тематичними збірками... Днями народний артист України представив свою чергову роботу — СD «І Україна їх почує», цього разу Олександр Биструшкін читає поезію шістдесятників.

«Богдане Сильвестровичу, ми ваш ювілей святкуємо вже півтора місяця», — зауважив на урочистому вечорі директор Театру імені Франка Михайло Захаревич. «Мало», — парирував Ступка і був правий на сто відсотків. Своє сімдесятиріччя Богдан Ступка відзначив 27 серпня. І з того часу отримав сотні вітальних дзвінків, телеграм, електронних листів... А ювілейний вечір актора «Концерт №70 від Ступки», який відбувся минулої п’ятниці, через обмеження в часі також не зміг надати можливість усім бажаючим озвучити свої компліменти на адресу Богдана Сильвестровича...

Останнім часом фестиваль «Марія», присвячений українській актрисі Марії Заньковецькій, відкривається за одним і тим же сценарієм: за пару днів до старту його засновник і художній керівник Лариса Кадирова не знає, відбудеться він цього року чи ні. Не став винятком і рік 2011–й. Знову нерви, знову гарячкове розмірковування над тим, куди ж селити учасників, які вже під’їжджають до Києва... Але відповідні рішення–накази після всіх можливих дедлайнів у найвищих владних кабінетах таки були підписані, і традиційно втомлена, але задоволена Лариса Кадирова оголосила про відкриття VІІІ Міжнародного фестивалю жіночих монодрам «Марія». Між іншим, цей фест — єдиний у своєму роді, в Європі, окрім «Марії», інших фестивалів жіночих монодрам не існує.

Перед відкриттям 86–го сезону на великій сцені Театру імені Лесі Українки поставили столи, приготували чай і запросили артистів, які пропрацювали в Російській драмі 25, 30, 40, 45 років... Вони говорили про театр, свої ролі на цій сцені, переповідали байки і згадували залаштункові подробиці колись такого бурхливого життя. Розмови корифеїв, їхні діалоги, монологи слухала молодь, а саму зустріч знімав канал «Культура» — згодом на основі цих записів створять фільм про театр. Який цього сезону відзначить аж три круглі дати у своїй історії: 120–й сезон першого стаціонарного російського театру в Україні, 85 років як театр отримав статус державного і 70–річчя з дня присвоєння йому імені Лесі Українки. Про прем’єри і плани сезону 2011—2012 розповідає художній керівник Російської драми Михайло Рєзнікович.

XVIII Міжнародний фестиваль «Зірки світового балету», що розпочався у Києві, а нині триває в Донецьку, належить до тих нечисленних мистецьких форумів, у яких усе гаразд і з представницькою афішею, і з фінансовими можливостями, і з історією та відданими шанувальниками. Маючи десятимільйонний бюджет і Людмилу Янукович як щирого фаната балетного мистецтва — за словами організаторів, перша леді не пропустила жодного із вісімнадцяти фестивалів, — генеральний директор фесту Вадим Писарєв зробив усе можливе, аби й цього року дійство «Зірки світового балету» на сто відсотків відповідало своїй назві і статусу.