Рушала я у мандрівку закарпатськими замками не задля матеріалу для нової публікації, а заради свіжої поживи, якої прагла душа, уява, пам'ять... Проте деякі подорожні враження відкоригували наміри просто насолоджуватись побаченим. Першим із вражень була газета «Россия», яка лежала просто так (бери — не хочу!) на столиках у холі готелю «Закарпаття». Газета з віршиками «від читачів» про втрачений Росією Крим, яка залишила по собі питання без відповіді: хто, як і для чого організував імпорт цього чтива аж до Ужгорода? Друге враження: руїни замку тамплієрів у селі Середнє і думка про те, що якби сюди залучити зусилля, вкладені у доставку на Закарпаття чужорідних газет, то, можливо, середнянському замку не було б так самотньо. Я, власне, не пропоную його реставрувати (увесь замок — то самі лише залишки величних стін, крізь які сочаться клоччя хмар та ностальгія за незвіданими рицарськими часами). Просто боюся, що рано чи пізно замок тамплієрів щезне. Не знаю, чи «по зубах» буде сучасному бульдозеру абощо викорінити його, але, зрештою, побудований він iз каменю, а це означає, що при відповідній техніці зруйнувати його буде нескладно. Було б бажання... Та поки там, за сотні кілометрів від київської редакції «УМ», маленький чудовий замок ще бачить уві сні минуле та чує брязкiт мечів, згадаймо його. І його «побратимів». А ще принагідно — нашу замково-історично-занедбану Україну, яка вже вивчила слово «піар», але не знає, до котрого наболілого місця його краще прикласти, тому й мовчить про те, про що треба розказувати усім. А при цьому ще й берегти, аби вітри й часи не розвіяли, як попіл...

На початку літа троє українських хлопців-відчайдухів почали втілювати в життя божевільну ідею: дістатися до китайського кордону на вітчизняному «Запорожці», а потім «своїм ходом» підкорити азійські країни, що зустрiнуться на їхньому шляху. Свою місію вони виконали і нині вже повертаються додому. Імена героїв — Любомир Крупницький, Андрій Бандрівський, Ігор Маркін. Як ми й обіцяли, пропонуємо нашим читачам шляхові нотатки — враження мандрівників, надіслані нам просто з гарячої Азії.

На прес-конференції, яка передувала науковій експедиції древнім Бурштиновим шляхом, її керівник Сергій Воронов обмовився: «Ми приречені на пригоди і несподіванки». У цьому він не помилився: ні того, ні іншого у дорозі не бракувало. Бо експедиція, що тривала 31 добу, стала чи не найважчою з усіх попередніх (а їх у списку капітана Воронова — п'ять). Нещодавно надзвичайно стомлений, але сповнений вражень екіпаж «Сварога» повернувся до Києва. Про усі перипетії переходу Великим бурштиновим шляхом в ексклюзивному інтерв'ю «УМ» розповіли самі учасники експедиції.

У Коста-Риці і на Гаїті, в Новій Зеландії, Індії, на Тибеті, в Еквадорі і Зімбабве, в Польщі, Британії, Португалії і, звісно ж, в Україні цей чарівний швейцарський палац, що височіє шпилястою короною в горах над Монтре, знають як Гірський будинок Ко. Тільки-но сходить сніг iз Роше-де-Ней, сюди, у Західну Швейцарію, з'їжджаються гості з усього світу. З першого разу складно збагнути, що об'єднує цих людей, які, можливо досі й не здогадувалися про існування один одного, але через спілкування стають друзями навіки. Особливо, коли інтернет скасував відстані, візові обмеження і кордони.

Власне, більш як 500 кілометрів шляху вже пройдено. Від Севастополя до Дніпропетровська i до Києва. Можна їх називати першим етапом чи навіть розминкою, але, так би мовити, пом'якшуючих обставин не заперечити. Не по Антарктиді Гордієнко все ж мандрував, а по рідній Україні. Сам Сергій називає цей етап першим щаблем великого шляху нагору.

Хто не чув про Аргентину — країну iз загадковою Патагонією, батьківщину Луїса Борхеса і Дієго Марадони, прекрасної Евіти і пристрасного танго. Але небагато моїх співвітчизників мали нагоду злітати за океан, до Латинської Америки. Отже, всім обділеним аргентинським сонцем і замученим українською зимою присвячується.

Захоплюючу подорож провели рокитнiвчани, здiйснюючи похiд третьої категорiї складностi за Полярним колом по Хiбiнських та Ловозерських тундрах Кольського пiвострова, у рамках семiнару пiдготовки керiвникiв туристських груп категорiйних пiшохiдних походiв.

Якось мені «по блату» запропонували з'їздити до Єгипту. «Тільки підготуй пошвидше документи. Мандрівка — справжня шара», — репетувала моя подруга. А й справді, за два тижні в Єгипті з клієнта просили півціни. Втім, як і у кожної розсудливої людини, коли їй пропонують щось дороге і задарма, в мене одразу зародилася підозра — розводять. Однак усі мої друзяки, ніби змовившись, запевняли, мовляв, контора перевірена — їдь. Від афери я відмовилася, на жаль... За кордоном агенції «гарячих» мандрівок — нормальне явище