Європейський Союз учора оприлюднив річну оцінку нового підходу європейської політики сусідства «більше за більше», а також нову Дорожню карту, здатну надати нового імпульсу програмі Східного партнерства. Як повідомляє «Інтерфакс–Україна», документи оприлюднили верховний представник ЄС із питань зовнішньої політики та політики безпеки Кетрін Ештон та європейський комісар з питань розширення і політики сусідства Штефан Фюле.

Партія чинного канцлера ФРН Ангели Меркель зазнала чергової поразки. Цього разу особливо прикрої: її Християнсько–демократичний союз минулої неділі програв на місцевих виборах у найбільш населеному (18 мільйонів мешканців) та економічно розвиненому німецькому регіоні — землі Північний Рейн–Вестфалія. Трохи більше 26% голосів — це найгірший у повоєнній історії результат правлячої політичної сили на виборах до місцевого ландтагу (парламенту). Після оголошення результатів міністр екології в уряді Меркель Норберт Реттген подав у відставку з посади голови регіонального осередку ХДС.

«Моє серце розривається навпіл. Одна частина залишається в Україні, друга — навіки належить Німеччині. Хоча більшу частину життя я провела в Казахстані…», — втираючи сльозу радості від того, що почула українську мову, ділиться з журналісткою «УМ» мешканка чарівного баварського містечка Меммінген. Ольгу вивезли з України ще дитиною, проте наша земля й досі залишається для неї рідною. І байдуже, що сама жінка українською майже не володіє — фактично забула після того, як під час Другої світової війни її разом із батьками насильно виселили з родючої української землі в голі казахські степи. Після розпаду СРСР перший Президент України Леонід Кравчук запросив «українських» німців повертатися додому. Аналогічний заклик надійшов і з землі предків — Німеччини. Ольга з чоловіком обрали європейську «стабільність», хоча й досі нудьгують за землею свого дитинства, що проходило на Одещині.

Розділене навпіл серце — така доля випала майже всім етнічним німцям, які народилися в Україні. Майже два сторіччя жили їхні предки на нашій землі, доки не почалася Друга світова. «Фашисти», «фріци», «вороги» — як тільки не називали їх під впливом сталінської (хрущовської, брежнєвської) пропаганди в «інтернаціональному» СРСР. Хоча саме німцям колишня Російська імперія завдячувала розвитком промисловості, новаторству в тваринництві, землеробстві тощо. Нині німецька етнічна громада в Україні забезпечує культурні зв’язки з Німеччиною і створює позитивне реноме нашої держави на своїй історичній батьківщині. З огляду на те, як, м’яко кажучи, скептично ставиться офіційний Берлін до Києва останнім часом, роль наших співвітчизників німецького походження в налагодженні двосторонньої співпраці важко переоцінити…

Із семи країн, з якими межує Україна, найбільшою є подібність її із Польщею. Судіть самі. Відмінність у площі — менш ніж подвійна — 604 тис. кв. км в України і 313 тис. — у Польщі; населення — відповідно, 46 млн. і 38 млн осіб, досить близькими є природні умови, історія та ментальність. Член ЄС, Польща є головним «адвокатом» і «промоутером» України в Європі. Недарма ми і Євро–2012 проводимо спільно.

Територіальна близькість двох країн зумовлює відчутні контакти між громадянами. Але насправді досить тісні вони лише між мешканцями прикордонних регіонів. Мало тих, хто живе на сході України, бував у Польщі хоч раз. Аби контакти між громадянами стали тіснішими, працює чимало різноманітних інституцій як у Польщі, так і в Україні. Поміж них — Польська туристична організація. Із керівником її українського представництва Влодзімєжем Щуреком зустрівся автор «УМ».

9 квітня 1989 року, в розпал горбачовської «перебудови», імперія вишкірила зуби і явила свою справжню потворну сутність. Того недільного вечора було жорстоко придушено мирну демонстрацію в Тбілісі. «Омонівці» та армійські підрозділи перекрили виходи з центральної площі грузинської столиці, де кілька днів тривав велелюдний мітинг на підтримку суверенітету Грузії. Несподівано військові напали на людей і почали бити їх саперними лопатками. Кривава бійня сколихнула громадськість. Владі довелося погодитися на створення депутатської слідчої комісії. Винними було названо керівників компартії Грузії Патіашвілі та Нікольського і генералів Родіонова та Кочетова, хоча рішення такого рівня ухвалювалися тільки з санкції вищого керівництва держави. Перед тим влада вже вдавалася до насильства в Алма–Аті, коли в грудні 1986 року казахські студенти протестували проти призначення очільником компартії Казахстану невідомого в республіці росіянина, а також 1988 року в єреванському аеропорту, Вільнюсі, Мінську та Куропатах. 1 грудня 1989 року гумовими кийками били демонстрантів у Львові. Тож коли про якогось царя чи генсека російські історики кажуть, буцімто він ліберал, не вірте: ліберальних імперій не буває, принаймні в Росії.

Сьогодні виповнюється два роки відтоді, як світ вразила авіакатастрофа під Смоленськом: польський літак Ту–154М розбився під час посадки на російському аеродромі. Загинуло 88 членів делегації на чолі з президентом Польщі Лехом Качинським (окрім нього та першої леді країни, в літаку також перебували урядовці, керівники армії, депутати Сейму тощо) та 8 членів екіпажу. Усі вони планували вшанувати пам’ять десятків тисяч польських військових, розстріляних карателями з НКВС у 1940 році. Натомість, через сімдесят років після трагедії у Катинському лісі, члени скорботної делегації поповнили число жертв цієї чорної для польської нації місцини. Авіакатастрофу 10 квітня 2010 року не лише польські, а й світові ЗМІ почали називати Катинь–2.

Білорусь та Європейський Союз розпалюють дипломатичну війну. ЄС вирішив відкликати з Мінська послів усіх 27 країн–учасниць, повідомила глава дипломатії ЄС Кетрін Ештон. Це вiдповiдь на аналогiчний крок Бiлорусi: днями Мiнськ вiдкликав своїх постійних представникiв у Брюсселі та Варшаві.

Учора увагу світових ЗМІ привернув щойно поданий звіт Пентагону, у якому визнається жахливий факт: частина тiл неопізнаних жертв терактів 11 вересня 2001 року була похована на сміттєзвалищі.