Ідею організації в обласному центрі зоологічного парку підказало саме життя, і в першу чергу — високий інтерес подолян до страусячої ферми під Гайсином, яка стала родзинкою для різноманітних екскурсій до міста. В комунальному підприємстві «Віноблагроліс» за неї вхопились і почали розвивати на власний страх і ризик. Посприяла реалізації задуму і чимала територія в межах Вінниці, яка дісталась підприємству від занепалого тресту зеленого господарства.

Психологічна атмосфера у Вінниці перед приїздом Голови Верховної Ради та міністра внутрішніх справ склалася сприятлива. Незадовго до візиту було оприлюднено інформацію про те, що область серед регіонів країни за інтегрованим показником 2006 року перемістилася з п'ятого місця на третє, а напередодні «помаранчевий» голова обладмiнiстрацiї Олександр Домбровський та голова обласної ради Григорій Заболотний презентували своє бачення стратегічного розвитку Вінниччини на засіданні Кабміну в Києві й отримали схвальні відгуки.

Звертаючись до місцевого відділення міліції із заявою про зникнення нещодавно купленого молоденького пітбуля, житель смт. Вороновиці Вінницького району і припустити не міг, яке нещастя спіткало його улюбленця. Чоловік вважав, що його просто вкрали — чи то з помсти, чи то заради наживи, — і навіть орієнтовно вказав, хто з односельців був здатний на таке.

Телефонний дзвінок у Жмеринському міськрайвідділі внутрішніх справ пролунав опівночі. Невідомий повідомляв, що в даний момент п'яний зловмисник намагається згвалтувати дівчину, причому назвав точну адресу житла, де скоюється злочин, — квартиру на останньому поверсі нещодавно зданої п'ятиповерхівки. Оперативна група, негайно виїхавши на місце, переконалась на власні вуха, що виклик був обгрунтованим. У вказаній квартирі горіло світло, звідти лунали жіночі крики про допомогу. Ні на дзвінки, ні на грюкання господар не реагував, а в помешканні продовжувала перелякано кричати жінка.

Нині, здається, не знайти населеного пункту, де б місцеві ентузіасти не намагалися системно викласти його історію. Рiк у рік люди збирають матеріали, записують спогади односельців та місцеві легенди, працюють в архівах, контактують з тими, хто давно виїхав жити до інших країв. На Вінниччині подібних нарисів з'явилися вже десятки, не один рік група фахових істориків працює над комплексним дослідженням про минуле обласного центру, але фундаментальне видання, яке підготували в Соколівці Крижопільського району, може стати предметом заздрощів для багатьох колег.

Батькам двох братиків із села Іванова Калинівського району Вінниччини і в поганому сні не могло приснитись, якою трагедією закінчаться звичайні дитячі забавки в їхній хаті. У минулі вихідні хлопчики грались дитячими машинками, і десятирічний Сашко відібрав цяцьку в меншого на кілька років Дмитрика. Той став домагатися, щоб йому повернули забавку, аж поки мати не звернула увагу на конфлікт і не насварила на старшого: мовляв, не ображай малого, віддай йому іграшку. Сашко ображено насупився й пішов із кімнати. Образа не минула і через годину, тому під час спільного сімейного обіду хлопець сидів за столом і ні з ким не розмовляв, а потім пішов з хати.

Презентація нового видання роману Степана Процюка «Жертвопринесення» (журнальний варіант його з'явився 2003 року в «Кур'єрі Кривбасу»), що відбулася наприкінці лютого в Івано-Франківську і відразу по тому у Вінниці, стала чимось більшим, ніж рекомендація публіці нової книжки. Роман заявлений автором як перший у майбутній всеукраїнській серії «Інша проза». Ініціатором і промоутером нового видавничого проекту теж є Степан Процюк. А оскільки зовсім недавно — на минулому львівському книжковому ярмарку — він спільно з Борисом Гуменюком, Павлом Вольвачем та Надією Степулою презентував проект «Інша література», то саме це й стало відправним пунктом у розмові з письменником.

Вихідця з Центральної Африки Алана-Еме Хатунгіману не надто радує інтерес преси до його особи, що спалахнув протягом останніх тижнів. Раніше чоловіка не помічали, хоч на Вінниччині він мешкає 18-й рік — з того самого часу, як приїхав навчатись у місцевій «політехніці». У нього вже встигли побувати кілька візитерів ЗМІ, тому автора цих рядків Алан зустрів словами напівжартівливими, але й напівсерйозними: «Хочете, щоб я вам щось розповідав? Платіть «полтину» — і будемо розмовляти!» Як поступово з'ясувалось, умова була продиктована не стільки меркантильністю, скільки жорсткими життєвими обставинами, в яких доводиться жити біженцеві з «чорного континенту».

Жуль Верн, як відомо, був гарним провидцем. Багато з його фантастичних прогнозів здійснилося — досить згадати винайдення субмарини, гелікоптера, космічної ракети і навіть касетної бомби. А от у романі «Гектор Сервадак» дар пророка зрадив письменника. В романі йдеться про політ землян на велетенському астероїді, який, зачепивши планету по дотичній, відірвав шматок поверхні разом із людьми, домашніми тваринами, спорудами. Через якийсь час астероїд знову перетнув орбіту Землі, вдруге черкнув по планеті й... мандрівники висадилися неушкодженими.

Коли у вісімдесяті роки у Вінниці розпочалось будівництво нового заводу під загадково-нейтральною назвою «Аналог», городяни довго не могли до пуття з'ясувати, на якій же продукції він спеціалізуватиметься (і це при тому, що ні для кого не було таємницею, що насправді випускалось на тій чи іншій місцевій «поштовій скриньці» оборонки). Тільки після розпаду Радянського Союзу приховане стало явним. Підприємство було покликане до життя масштабним ембарго, оголошеним країні через війну в Афганістані, і мало невеликими серіями випускати аналоги запасних частин до імпортного устаткування. Таких «Аналогів» на весь СРСР спорудили два.
Зі зняттям економічної блокади сама собою відпала потреба в «передиранні» закордонних комплектуючих, тож завод відпустили в самостійне плавання. Проте власної споживчої ніші він не завоював — розроблені й запущені у виробництво портативні телефони і теплолічильники не врятували, бо попитом не користувались.