Фабрика адреналіну

      Коли у вісімдесяті роки у Вінниці розпочалось будівництво нового заводу під загадково-нейтральною назвою «Аналог», городяни довго не могли до пуття з'ясувати, на якій же продукції він спеціалізуватиметься (і це при тому, що ні для кого не було таємницею, що насправді випускалось на тій чи іншій місцевій «поштовій скриньці» оборонки). Тільки після розпаду Радянського Союзу приховане стало явним. Підприємство було покликане до життя масштабним ембарго, оголошеним країні через війну в Афганістані, і мало невеликими серіями випускати аналоги запасних частин до імпортного устаткування. Таких «Аналогів» на весь СРСР спорудили два.

      Зі зняттям економічної блокади сама собою відпала потреба в «передиранні» закордонних комплектуючих, тож завод відпустили в самостійне плавання. Проте власної споживчої ніші він не завоював — розроблені й запущені у виробництво портативні телефони і теплолічильники не врятували, бо попитом не користувались.

«Ви цього ніколи не зробите!»

      Одним із нових стратегічних варіантів розвитку, які тоді розглядались, і стали сучасні розважальні атракціони.У грудні 1999 року представник заводу поїхав у Підмосков'я на єдину в СНД фірму, що займалась їхнім виробництвом. Москвичі до амбітних провінціалів поставилися скептично і навіть не сіли за стіл переговорів: «А ви що — досі гірок не робили? То ви їх ніколи й не зробите!».

      Така відверта недооцінка не тільки не зупинила заводчан, а навіть підштовхнула вперед: мовляв, це ми ще побачимо. Інженерно-конструкторський підрозділ засів за розрахунки — і в серпні 2000-го перші пасажири прокатались на  повноцінних американських гірках з «мертвою петлею», змонтованих на підприємстві.

      Тіснуваті заводські площі перешкоджали встановленню гірок у звичних до тих пір розмірах, а зменшувати їх не дозволяли закони фізики: візок не набирав швидкості, необхідної для проходу «мертвої петлі». Тож невдовзi на державні випробування були вперше виставлені компактні американські гірки з петлею меншого діаметра, які не мали аналогів.

      Після створення атракціону «Глобус» інженери жартували: «Україна не робить польотів у космос, але ми продовжуємо готувати космонавтів». У ньому людина поміщається всередину кількох сфер, які обертаються навколо трьох взаємно перпендикулярних осей одночасно — такі апарати часто показують в репортажах із Центру підготовки космонавтів. Дуже популярним став атракціон «Клоун» — його тепер можна побачити в багатьох українських містах. Випускали і прості дитячі каруселі. Якось замовнику закортіло отримати таку карусель у вигляді чайного сервізу. Жодних проблем: через кілька місяців він отримав бажане. Дітки могли сідати в імпровізовані чайні чашки з дверцятами, що кружляли довкола чайника.

«Італійці не могли зрозуміти, як воно працює»

      Після американських гірок другою ластівкою стали ажурні тридцятиметрові оглядові вежі, які дозволяють роздивлятися з висоти пейзажі населених пунктів.

      Утім не все давалось так легко, як може здатись. Траплялись і невдачі. 2002 року підприємці з Тюмені замовили вежу вільного падіння, що діяла б за принципом джампінгу. Виготовили один дослідний зразок, другий, третій — і жоден не працював. Напруження дедалі наростало, адже треба було або вирішувати проблему, або повертати гроші. Головний конструктор розповідає, що ідея технічного розв'язання йому... приснилась уночі.

      Там нікого не треба було прив'язувати за ногу. Вісім чоловік займали зручні місця в кріслах на снаряді — і його відпускали. Після одинадцятиметрового відрізку вільного падіння спрацьовували гумові амортизатори, і снаряд, погойдавшись зі згасаючою амплітудою вгору-вниз, зупинявся. Нині такі атракціони стоять у Чернівцях, Кіровограді, Феодосії.

      Почувши про оригінальну розробку, у Вінницю прибули представники потужної італійської фірми, яка понад сто років спеціалізується на випуску атракціонів. «Дивились, вивчали — і ніяк не могли зрозуміти, як же воно працює», — з усмішкою розповідає заступник директора підприємства Володимир Дрибущак. Потім італійці приїжджали вдруге, втретє, пропонували спільне виробництво. А коли зрозуміли тонкощі ноу-хау — пропали. На механізм не було патенту, тому копіюванню його не перешкоджали ні технічні, ні юридичні бар'єри.

      Та сарматівців це особливо не засмучувало. На підході був ексклюзивний атракціон «Магнетик», який став стрімким ривком на випередження. Він нагадував попередню тридцятиметрову вежу вільного падіння, але суть новинки полягала в тому, що м'яке гальмування падаючого снаряда відбувалось у потужному магнітному полі. Наукову частину «витягнув» Інститут електродинаміки Національної академії наук, а конструкторсько-технологічне забезпечення та виготовлення лягли на завод. Новий атракціон — всього-на-всього «машина розваг»! — виявився дуже наукомістким (над ним працювала група докторів та кандидатів наук), а його виконання — високотехнологічним. Без обох складників він просто не діяв би. Перші вежі «Магнетика» піднялись у Набережних Челнах та Калінінграді.