Шість років — прекрасний період для будь-якого фестивалю. По-перше, вже є історія, яка не лише фіксувала найцікавіше, а й працювала на авторитет. По-друге, перші гулі вже набиті, ризик повторюватися ще занадто малий — ну не шістдесят же років, а всього лише шість! — тож ідей море, та й бажання їх реалізовувати ще не перетворилося на вироблений рефлекс.

Якщо ви гадаєте, що це черговий проект «Інтеру», який полюбляє знімати по кілька мюзиклів щорічно, то глибоко помиляєтеся. Цей канал зі своїм «Сорочинським ярмарком» уже, мабуть, переймається монтажем-озвучкою, а «розбійників» як родзинку своєї новорічної ночі знімають «Студія «1+1» та канал СТС.

«Суть мистецтва полягає в його чарівності. Всі недоліки, все можна пробачити художнику, якщо його творіння зачаровує». Ці слова Іллі Рєпіна повною мірою стосуються і його самого. Хоча, за великим рахунком, Рєпіну і пробачати не було чого. Він намагався бути щирим у житті й творчості. Просто ці намагання трактувалися по-різному. Західні критики називали його геніальним живописцем, зараховували до когорти обраних. Тоді як їхні колеги з радянської Росії — ідеологом соціалістичого реалізму, гостросоціальним художником. Коли Ілля Юхимович писав картину «Бурлаки на Волзі», то переймався, швидше, творчими, технічними проблемами. На Заході цю роботу назвали «найсонячнішою картиною» Віденської всесвітньої виставки. В Росії ж її тривалий час цінували за показово-соціальний сюжет...

Підрахувати, яку частину від світової спільноти складають українці, сьогодні майже неможливо. Багато хто прийняв громадянство країни, у якій нині проживає, а чимало й таких, які про своє українське походження навіть і не знають — час має здатність «вичавлювати» з людини її національне єство, особливо якщо народилася вона вже в іншій державі, куди колись емігрували її предки. Заробітчани-нелегали ж, аби зайвий раз перестрахуватися, взагалі намагаються не надто просторікувати з приводу того, звідки вони приїхали й громадянами якої країни вони є. Але протистояти цій несправедливості, вважає президент Міжнародної організації «Об'єднання українців світу» Михайло Поплавський, не лише можна, а й треба. З властивою йому ініціативністю Михайло Михайлович розпочав із себе. І пообіцяв уже до кінця цього року відвідати якнайбільше країн, де є українська діаспора.

Виявляється, вислів про те, що чужі діти ростуть швидко, можна дуже влучно спроектувати і на дитячі фестивалі. Здається, тільки-но вчора «Чорноморські ігри» дебютували у музичному просторі України, аж ось уже цей дитячий фестиваль вписав до своєї історії сьомий порядковий номер.

Схоже, статистикам від шоу-бізнесу невдовзі доведеться придумати інше, відмінне від уже звичного, золото-платинового визначення популярності дисків та артистів. Оскільки щось неймовірне робиться з альбомом сексі-тріо «ВIА Гра» «Біологія», який дівчата презентували ще минулого року. Диск народ купує просто-таки шаленими темпами, штурмуючи iнтернет-крамниці та музичні розкладки рішуче й безкомпромісно. Передумов для такого ажіотажу, звісно, вистачало.

Минулорічний дебют фестивалю «Джаз-Коктебель», ідеологом та натхненником якого став головний редактор служби інформації каналу ICTV Дмитро Кисельов, виявися дуже навіть вдалим. Як у творчому плані: джаз на березі Чорного моря виконували віртуози жанру, чим неабияк потішили меломанів-курортників. Так і в плані практичному: площа перед будинком Максиміліана Волошина, на якій відбувалися концерти, була спеціально до фесту відремонтована й, так би мовити, презентована місту в найкращому вигляді.

Назва цього фесту вже стала брендом, а сам він ось уже протягом п'яти років має запорізьку «прописку». «Я хотів би подякувати всім тим, хто створив це свято в Запоріжжі, — сказав улітку 1999 року «губернатор» Запорізької області Євген Карташов. — Хай воно завжди буде в нас, і ми просимо організаторів пообіцяти, що фестиваль залишиться у нас, у Запоріжжі». Організаторів довго вмовляти не довелось, але це зовсім не означає, що відтоді «Перлини сезону» не мали у своєму розвитку ніяких проблем.

Казка на березі Чорного моря — це друга, неофіційна, назва фесту, що ось уже сьомий рік поспіль збирає у Скадовську талановиту дітвору. Алгоритм «Чорноморських ігор» залишається сталим: очний або заочний відбір, що проходить протягом року серед дітей з різних куточків України, після чого переможці їдуть до Скадовська й виходять на сцену фестивалю. Цього року 72 учасники (з них — 11 вокальних груп) віком від 7 до 17 змагатимуться за, можливо, першу серйозну у своєму житті нагороду. Дівчата конкуруватимуть у трьох вікових групах, хлопці — у двох, а у зв'язку з невисокою конкуренцією «Вокальні шоу-групи» об'єднали в одну, незалежно від віку, групу. Цього року організатори фестивалю-конкурсу вирішили протистояти тенденції «дорослих» текстів на дитячій сцені і ввели правило: одна з конкурсних пісень має бути з дитячого мультика, кінофільму, мюзиклу, вистави тощо.

Останнім часом творча особистість Олега Скрипки наче роздвоїлася. З одного боку, панк-рок, у контексті якого всі ми звикли бачити нашого улюбленого музиканта, залишається одним з найголовніших дороговказів його сценічної кар'єри: альбоми виходять, кліпи знімають, усе просто чудово. А з іншого — пан Скрипка все частіше почав ініціювати всілякі мистецькі імпрези з явним фольклорним ухилом. Знамениті вечорниці від лідера «ВВ» уже стали постійним і помітним пунктом культурного процесу Києва. Завтра ж має статися ще одна знаменна подія — Олег Скрипка запрошує на етнічний фестиваль «Країна мрій», який він сам «здетонував» і зробив усе можливе, аби ідея не поповнила список хороших, але нереалізованих задумів, а вибухнула справжнім святом, прозвучала щирою народною музикою.