Два витоки соляної кислоти за добу — щедрий «дарунок» довкіллю від «Кремнійполімеру». Попри те що в обох випадках цистерни, як і рухомий потяг, належали згаданому запорізькому держпідприємству, його керівники стверджують, ніби нештатні ситуації склалися не з їхньої вини. Про це вони заявили на терміновому «розборі польотів» за ініціативи заступника голови Запорізької облдержадміністрації Олексадра Бережного.

Команда «губернатора» Запоріжжя Євгена Червоненка зайняла друге місце в Міжнародних колових автогонках Omnitel 1003 km Grand Prix, що проходили в литовському місті Паланга. Ці перегони — найдорожчі в Східній Європі.

Упродовж майже п'яти років добивається справедливості у кабінетах прокурорів і слідчих мешканець Мелітополя Іван Золотарьов. Ще у листопаді 2002 року під колесами «Вольво» гендиректора великої місцевої фірми загинув його зять, 31-річний Євген Буркацький. Вина бізнесмена зафiксована інспекторами ДАІ й більш як очевидна, каже Золотарьов: «Того жахливого вечора Женя повертався з роботи додому. Вийшов з маршрутного таксі і біля зупинки почав переходити вулицю. Лихач збив його у зоні пішохідного переходу, та й мчала машина смугою зустрічного руху! Шансів вижити у зятя не було: іномарка протягнула його тіло на 26 метрів».

Україна більше не буде переживати за Запорізький цирк. Недавно він уже потрапив у «надійні» руки. І, боюся, без втручання людей, що наглядають за дотриманням законів у нашій країні, самому йому вже звiдти не вибратися.
Зараз дорослих татусів і матусь — жителів Запоріжжя — уже не здивуєш зникненням і перепрофілюванням кінотеатрів, дитсадків, їдалень... Має існувати лише те, що приносить прибуток. Хто із цим не згоден — умри й більше ніколи не народжуйся.
Такі закони. Ні, не капіталізму. Української реальності.

Розшукати знаменитого мандрівника вдалося у селищі Атманай Якимівського району Запорізької області, де мешкають батьки Федора Конюхова. Тут «непосида» зазвичай улітку вiдпочиває з сім'єю. Причому активно: цими днями він власноруч споруджує храм.

Найбільше потерпали ті шість тисяч мешканців центру Бердянська, яких позавчора вночі евакуйовували сонними з усіх будинків в радіусі півкілометра від гаража, що причаївся біля будинку № 20 по вулиці Червоній.

Схоже, керівництво ПФЛ не вірить у жодні забобони, бо не побоялося початок нового, 17-го, чемпіонату призначити на п'ятницю, 13-те. Для кого цей день стане щасливим, а для кого ні, у першому матчі чемпіонату з'ясовували у Запоріжжі місцевий «Металург» і львівські «Карпати».

Багато західних експертів називають «махрову» українську корупцію найсерйознішою загрозою національній безпеці України. Крадуть вже не звикле майно, розкрадають майбутнє цілого народу. Острах перед майбутнім приєднанням до ЄС зумовлений не стільки інерцією, скільки бездонними кишенями українських політичних мародерів, котрі дедалі глибше забивають Україну у цивілізаційний льох. Адже всі умови для економічного розвитку в України є. Cьогодні наша розмова про це — з Кітом Крейном, провідним науковцем американського дослідницького інституту RAND corporation, що надає експертну оцінку міжнародних економічних процесів.

10 липня в одному італійському київському ресторані Галя і Леся Тельнюк, які тепер називаються гурт «Сестри Тельнюк», презентували свій новий диск «Жовта кульбаба». Робота над ним почалася ще влітку 2006 року, але дівчата відомі як дуже прискіпливі музиканти, перфекціоністи, тому реліз альбому, випущений компанією Comp music/EMI, припав на 12 липня, а на осінь «Сестри Тельнюк» обіцяють ще один диск — «По обидва боки Сонця та Місяця». Спеціально для цього нового проекту на замовлення виготовляється надсучасна електронна бандура. Це складний інструмент, працюють над ним уже довго, але це має вийти щось неперевершене, принаймні так стверджують сестри. Над інструментом працює Роман Гриньків, сучасний майстер із виготовлення бандур.

Театральні потрясіння — річ як для сучасного мистецтва майже унікальна. А тому кожен, мабуть, на пальцях однієї руки перерахує ті випадки, коли під час перегляду вистав емоції діставалися захмарних щаблів, а побачене та почуте пробирало до мозку кісток. Для мене один із таких небагатьох випадків — вистава «У.Б.Н.» Львівського театру імені Заньковецької. Її «заньківчани» показували в Київському театрі оперети, і після фінальних овацій саме з цього будинку на Великій Васильківській Києвом помчала новина: це щось неймовірно енергетичне, це надзвичайно потужна субстанція у театральному просторі, до якої мусить доторкнутися кожен, щоб потім ще довго осмислювати і розмірковувати над її магнетизмом. З того часу минулого вже кілька років, а головні герої «У.Б.Н.» наче досі перед очима: похнюплений Зенон (Федір Стригун), якого схиляють до угоди з совістю, та меткий депутат Івась (Петро Бенюк), що завбачливо одягнув вишиванку і своє майбутнє бачить заможнішим за горде, але голодне дисидентське минуле. У 2007-му Театр імені Заньковецької відзначає 90-річний ювілей. Я просто переконана в тому, що «У.Б.Н.», об яку сточили зуби чимало театральних критиків, має бути у списку найгучніших успіхів театру за ці дев'ять десятиліть. Аби дізнатися про інші позиції майбутнього ювілею, одного літнього дня я поїхала до Львова. Зійшовши з потяга, вирушила прямісінько до завліта «заньківчан» Мирослави Оверчук, яка у цьому театрі працює вже понад двадцять років і, як на мене, знає про нього все.