Коли мер Сіверськодонецька Володимир Грицишин у своєму недавньому інтерв’ю «УМ» попереджав, що мери міст не погодяться із нинішньою редакцією державного бюджету–2008, він зовсім не блефував. Підтверджує це рішення позачергових загальних зборів Луганського регіонального відділення Асоціації міст України, що відбулися в Луганську. За підсумками зборів було прийнято звернення до Президента України, Прем’єр–міністра та Верховної Ради, в якому учасники констатували: у Законі «Про державний бюджет України на 2008 рік» «не було враховано практично жодної вимоги Асоціації» (ці вимоги Асоціація міст України сформулювала ще 1 грудня минулого року, коли мери вперше познайомилися з варіантом бюджету–2008, який подав попередній Кабінет Януковича—Азарова).

Міського голову Сіверськодонецька Володимира Грицишина вважають одним із дуже небагатьох справді успішних мерів Луганщини. Тому в обласній пресі, контрольованій керманичами облради, до 27 листопада минулого року його лише хвалили. Але буквально наступного дня, після того як безпартійний Грицишин чітко висловився щодо запланованого в його місті чергового сепаратистського збіговиська, у тій самій пресі почали цькувати надміру самостійного мера. Більшість звинувачень виглядають безглуздими, але є й такі, які зачепили Володимира Омеляновича за живе. І нашу розмову він почав зі спогадів про той сумно відомий перший сіверськодонецький з’їзд, який відбувся наприкінці листопада 2004 року — в розпал політичного протистояння «синіх» і «помаранчевих».

Із Новим роком, з новим щастям! Для кількох тисяч (якщо не кількох десятків тисяч) луганчан щастя в новорічну ніч почалося з... відключення світла в їхніх домівках. Автор цих рядків, який живе на околиці обласного центру, відчув це «щастя» десь о сьомій вечора 31–го грудня; тоді ж енергопостачання припинилося у так званому містечку «заводу ОР» — житлових кварталах «Луганськтепловозу».

Микола Шматько вперше потрапив на бієнале у Флоренцію — і повернувся звідти переможцем. А крім перемоги суто художньої, він там отримав підтвердження свого «монархічного» статусу. Іменем іншого володаря — Лоренцо Медичі. Або, як називали його самі італійці, Лоренцо il Magnifico.

Після скандальної приватизації «Луганськтепловоза», коли індустріальний гігант дістався практично єдиному російському покупцеві за символічну ціну, звучало чимало невдоволених голосів. Чи не найгучнішим серед них був виступ тодішньої опозиціонерки Юлії Тимошенко, яка пообіцяла, що неодмінно поверне завод у державну власність. Зайнявши посаду Прем’єр–міністра, пані Тимошенко висловилася на цю тему більше, ніж обережно — мовляв, усі свої обіцянки новий уряд неодмінно виконає. Але й цієї обережної фрази було достатньо, аби нові власники Луганського тепловозобудівного вивели на вулицю власних робітників — протестувати проти реприватизації!

Місцевий «бомонд» уже досить давно намагається отримати частку контролю за підприємствами вугільної галузі, що знаходяться на території ввіреного їм краю. Ідея полягала у створенні територіального підрозділу Мінвуглепрому, Головного управління абощо, керівника якого призначали б за рекомендацією обласної влади. Інакше, мовляв, кризу не подолати.

Вісті з Москви про подорожчання газу, які, хоча й не були несподіваними для наших хіміків, викликали в них легкий шок. Більшість українських добрив виробляють з аміаку, аміак — з природного газу. Що має робити промисловість із новими цінами на сировину — достеменно не знає ніхто. Хіміки (зовсім не рядові!) скаржилися один одному: мало того, в уряді нині немає нікого, хто б відповідав за цей напрямок роботи, навіть у міністра Мінпромполітики не передбачено відповідного заступника. Дивно, адже хімічна промисловість за обсягом валютних надходжень займає друге місце в державі.

Луганськ має всі ознаки культурного центру, але є особливості. Обласну філармонію, скажімо, тут не можуть відновити вже шостий рік. У Галереї мистецтв замість картин експонують аматорські фальшивки так званого «Музею жертв Помаранчевої революції».

Ініціатори «СС» так законспірувалися, що про їхні наміри могли дізнатися лише віддані справі партії журналісти. Причому не вся Партія регіонів, а та частина «регіоналів», яких очолює колишній «начальник» Луганщини Олександр Єфремов.

За час свого президентства Віктор Ющенко п’ять разів відвідував Луганщину, і чотири з його візитів були до Алчевська. Уміє місто металургів влаштовувати інформаційні приводи.