У Київському театрі оперети вже кілька років простежується традиція: перш ніж братися за постановку всесвітньо відомих музичних брендів, перевіряється реакція глядачів на один-два номери з цього твору.

Київський національний академічний театр оперети «мешкає» в історичній будівлі, де сто років тому давала вистави перша українська стаціонарна трупа Миколи Садовського. Головна сьогоднішня ознака і принада для глядача Національної оперети — це, кажучи мовою філософів, гармонійне поєднання форми і змісту, традиції й авангарду, творчої фантазії та законів менеджменту.

Днями у Великому залі Національної музичної академії України імені Чайковського пройшов вечір пам’яті народного артиста Віктора Петриченка — багаторічного диригента уславленої на весь світ хорової капели «Думка».

Серпень... Як же боляче це слово сьогодні ранить серце! В серпні виповнюється рівно рік трагічним подіям під Іловайськом. Олександр Гуменюк, засновник і командир легендарного 11-го батальону територіальної оборони «Київська Русь», загинув в іншому місці — підступна снайперська куля наздогнала його під селом Малоіванівка Перевальського району Луганської області.

Минулими вихідними фестиваль, який проходив утретє, традиційно складався з двох частин — у суботу, 6 червня, всі заходи відбувалися в парку міста Буча, що під Києвом, а вже наступного дня музичний форум завершив свою ходу на сцені Національної оперети. Незважаючи на скрутні часи, організатори зуміли залучити до участі в проекті вокалістів з 14 країн.

Футбольна гра між акторськими командами пройшла на майданчику в Гідропарку й зібрала досить багато глядачів. Більшість публіки, зрозуміло, складав театральний люд. За своїх уболівали по-фанатськи пристрасно, але з повагою до суперника.

Робити виставу, сюжет якої хоча б трохи перекликається з суперпопулярним фільмом «В джазі тільки дівчата», де головну роль зіграла голлівудська зірка №1 всіх часів Мерилін Монро — справа нелегка. Але досвід національної оперети останніх років свідчить: якою б «гучною» не була назва на афіші, колектив театру ніколи не опускається до механічного копіювання, щоразу створюючи свою версію відомої історії.

Здавалося б, сьогодні майже не залишилося сфер діяльності, куди жінкам вхід заборонено. Представниці прекрасної статі вже давно літають у космос, тримають скальпель в руках, грають у футбол на Олімпійських іграх і навіть керують країнами.

Для колективу Національної оперети нинішній сезон є особливим — ювілейним. Рівно 80 років тому було організовано Державний театр музичної комедії УРСР, згодом перейменований в Київський національний театр оперети.

Фантастична, неперевершена і незрівнянна, абсолютна зірка і чарівниця танцю... Не перерахувати всіх епітетів, котрими шанувальники балету (професійні критики — в тому числі) нагороджували і продовжують нагороджувати Ніну Ананіашвілі. Прима Большого театру в Москві і guest star American Ballet Theatre (ABT) у Нью–Йорку, Ананіашвілі в 2004 році несподівано для багатьох повернулася до рідної Грузії, де очолила балетну трупу Тбіліського театру опери та балету імені Захарія Паліашвілі. Але й сама танцювати не полишила. І танцює до сьогодні, та ще й як! Минулої суботи київська публіка мала змогу переконатися в цьому на власні очі. На сцені Національної опери України легендарна балерина вела сольну партію в «Лебединому озері» (принца Зігфріда танцював Денис Матвієнко). Дивлячись на Одетту–Одилію у виконанні Ананіашвілі, просто неможливо було повірити, що наступного року їй виповниться 50...

«УМ» пощастило напередодні спектаклю взяти ексклюзивне інтерв’ю у світової зірки. Аби не втрачати час, артистка запропонувала поставити їй запитання в машині по дорозі на радіо, де на неї також чекали журналісти. До машини Ніну супроводжували дві літні жінки, тож наша бесіда розпочалася з теми балетних шанувальників.