Зачаровував голосом і не мав зіркової хвороби: як Анатолій Солов’яненко прославляв Україну у світі — розповідь дружини Світлани
Уже чверть століття знаменитий український тенор Анатолій Солов’яненко співає ангелам. >>
Темою цьогорічного фестивалю став жанр мюзиклу. (надане Київським національним академічним театром оперети.)
Минулими вихідними фестиваль, який проходив утретє, традиційно складався з двох частин — у суботу, 6 червня, всі заходи відбувалися в парку міста Буча, що під Києвом, а вже наступного дня музичний форум завершив свою ходу на сцені Національної оперети. Незважаючи на скрутні часи, організатори зуміли залучити до участі в проекті вокалістів з 14 країн. Темою цьогорічного фестивалю був жанр мюзиклу, тож глядачі мали змогу насолоджуватися всесвітньо відомими хітами Ендрю Ллойда Вебера, Леонарда Бернстайна, Річарда Роджерса, Джорджа Гершвіна, Коула Портера та інших композиторів у виконанні представників різних вокальних і театральних шкіл. Під час гала-концертів, котрі завершували денну програму, публіка тепло вітала абсолютно всіх виконавців. Але були номери, що викликали справжній шквал овацій. Яскравою зіркою фестивалю стала солістка Карагандинського музичного театру Анна Беспалова — італійська вулична пісенька з мюзиклу Віктора Гербера «Примхлива Маріетта» у її виконанні полонила як бучанську, так і київську глядацьку аудиторію. Прекрасне враження на присутніх справив спів заслуженої артистки Республіки Молдова Лілії Шоломей, Катерини Тупарової та Олександра Мутафчійські з Болгарії (не передати словами, з яким артистизмом і запалом вони виконали дует Янки та Івана з мюзиклу «Болгари старих часів» Асена Карастоянова), Тіни Мунтяну і Альфредо Паску з Румунії, Лю Мяоні та Хуан Чан Хао з Китаю.
Слід відзначити представницю Канади з таким звичним для українців іменем та прізвищем — Стефанія Романюк. Це вже не перший виступ молодої співачки на батьківщині предків. «УМ» сама Стефанія розповіла, що її бабуся та дідусь по батьківській лінії народилися в селі Петрів на Івано-Франківщині. Цьогоріч артистка була серед учасників концерту пам’яті Квітки Цісик, що проходив на сцені Одеського театру опери та балету. А ще у березні цього року Стефанія організувала в Канаді концерт «Класична музика для України», кошти від якого було передано на лікування одного з українських вояків.
Окрім вечірніх гала, програма фестивалю включала безліч інших заходів, що відбувалися на алеях бучанського парку та на майданчику поблизу будівлі Національної оперети. Гості фестивалю мали нагоду ознайомитися з творчістю художніх колективів, що працюють у найрізноманітніших театрально-музичних жанрах — фолк, джаз-фолк, естрадно-циркове мистецтво, ляльковий театр, театр поезії, мюзик-хол тощо. Презентації національних кухонь від найкращих ресторанів, виставки народних ремесел, майстер-класи — все це також мало місце й надавало форуму не лише святкового, а й прикладного змісту.
Організаторами нинішнього фестивалю, як і в попередні роки, спільно виступили колектив Національної оперети та Бучанська міська рада. Допомогу в організації заходу надали посольства Болгарії, Грузії, Казахстану, Молдови, Австрійський культурний форум та Польський інститут у Києві.
Ідейним натхненником і основною рушійного силою фестивалю є художній керівник Національної оперети Богдан Струтинський. На прес-конференції Богдан Дмитрович наголосив: «Мене часто запитують: «А чи доречно в такий скрутний для України час проводити фестивалі, ставити нові вистави, експериментувати?» Я переконаний, що не тільки доречно, а й конче необхідно. Бо культура — не менш дієва зброя, ніж гармата. Це — ідеологія держави. Культура живе не лише в театрах, музеях і галереях. Це також стан навколишнього середовища — поведінка людей у парку, на вулиці, на дорозі. У такому гарному парку, як цей, у Бучі, навіть невихованій людині стає соромно кинути папірець. Тобто зовнішнє середовище формує внутрішню культуру. З іншого боку, правильним є й обернене твердження...
Сьогоднішній розкол в країні великою мірою стався через відсутність культури, вміння чути і розуміти один одного. Наш театр часто запрошує на свої заходи і бійців АТО, і вимушених переселенців зі Сходу. Я завжди кажу, що похід до театру — це своєрідна втеча на кілька годин від реальності, аби отримати позитивний імпульс для майбутнього життя. Наш фестиваль — це насамперед символ миру. Переконаний, кожен з іноземних учасників та гостей запам’ятає і цей прекрасний парк у маленькому українському містечку, і нашу столицю як простір миру, любові, взаєморозуміння, і поділиться своїми теплими спогадами про Україну вдома».
Уже чверть століття знаменитий український тенор Анатолій Солов’яненко співає ангелам. >>
Свого часу, коли я відвідувала місто Рівне, мені дуже сподобався пам’ятник Уласові Самчуку. >>
Наче сном явилась та кожна кома, а все через голос. >>
Команда «Територія А» записала різдвяний альбом під гаслом «Дух нескорених». >>
У Київському академічному театрі «Золоті Ворота» покажуть тонку психологічну виставу «Ковзанка», режисера Дмитра Леончика за твором литовської письменниці, журналістки, драматургині Лаури Сінтії Черняускайте. Жанр визначили як «хвилювання на одну дію». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) є дві фрази, що максимально прояснюють його суть, попри екшн-оболонку. >>