У Будинку актора, що в центрі Києва на Ярославовому валу, відкрилася виставка художника Валерія Франчука «Плоди саду людського», яка триватиме до 10 лютого. Це невелика частина серії про ту, як каже Валерій Франчук, «вічну землю українську» з її храмами, зі «святими деревами, які є на нашій землі». Ця серія супроводжує митця вже чверть століття («Час від часу я показую новий шматочок»). До речі, цей розділ є найбільшим у презентованому на відкритті виставки альбомі «Ода творцю світу», в якому — близько ста творів. Розділом «Плоди саду людського» альбом завершується, а відкривають його «Джерела», за якими ідуть «Чорна биль», «Розгойдані дзвони пам'яті», «Молюсь за тебе, Україно!» і «Тиша старого міста».

Цей український патріот із прикарпатського міста Калуша в ніч із 21 на 22 січня 1978 року спалив себе на могилі Тараса Шевченка в Каневі на знак, як сказав його син, народний депутат України Євген Гірник, «протесту проти російської окупації України і зросійщення України». Це вже третя церемонія нагородження лауреатів. Премію в 2003 році заснували Київський благодійний фонд імені Олекси Гірника «Українським дітям — українське слово» і Ліга українських меценатів.

Питання вступу України до НАТО залишається серйозною проблемою. На цьому наголошувала більшість учасників науково-практичної конференції «Актуальні проблеми реалізації Україною стратегічного курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію: громадська думка та експертні оцінки», констатуючи, що рівень довіри українських громадян до Північноатлантичного альянсу не зростає і становить приблизно 20 відсотків із незначними коливаннями.

Буковинський прозаїк Василь Кожелянко за останні роки здобув визнання як майстер жанру альтернативної історії. З-під його пера вийшло 10 книжок, половина з яких — це, власне, прозова альтернативна історія. Дехто називає ті твори романами-анекдотами.

Львівський мовознавець Ірина Фаріон — кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови і прикладної лінгвістики Національного університету «Львівська політехніка». Лауреат цьогорічної премії імени Олекси Гірника. Ініціатор й організатор щорічного конкурсу плакатів «Мова — твого життя основа», який з 1997 року проводився серед львівських студентів. «Ідея малювати Мову, — написала вона в одній зі статей — народилася в маршрутці, яку розривало від децибелів російської попси на зразок «пацелуй мєня вєздє» чи «пацелуй мєня в рот, а я тєбя наабарот». Це був наступ на моє життя, через що мій повсталий інстинкт самозбереження підбив на захист власних життів сотні моїх львівських студентів-архітекторів і дизайнерів. Ми виявили свій протест через мистецтво, намалювавши понад сто робіт, що становили синтез словесного гасла і малюнка». Цього року вперше конкурс одержав статус всеукраїнського й охопив не лише студентські роботи, а й шкільні.
Ірина Фаріон — безкомпромісна в судженнях і діях. Вона каже, що в мовній ситуації, яка склалася, слово «толерантний» для неї стало лайливим. Минулого року прокуратура, було, порушила кримінальну справу проти неї за один зі студентських плакатів, на якому був напис «Не знаєш, не розумієш, не шануєш» і стрілка вбік Москви.