Чому ми не фанати НАТО

      Питання вступу України до НАТО залишається серйозною проблемою. На цьому наголошувала більшість учасників науково-практичної конференції «Актуальні проблеми реалізації Україною стратегічного курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію: громадська думка та експертні оцінки», констатуючи, що рівень довіри українських громадян до Північноатлантичного альянсу не зростає і становить приблизно 20 відсотків із незначними коливаннями.

      За словами директора центру «Соціальний моніторинг» Дмитра Дмитрука, лише один раз за вступ до НАТО висловилося більше опитаних, ніж проти: під час конфлікту між Україною та Росією з приводу острова Тузла. На запитання автора цих рядків, чи може на ставлення українців до НАТО таким же чином вплинути газова проблема, радник Президента, голова Національного центру з питань євроатлантичної інтеграції України Володимир Горбулін відповів дещо стримано: «Я чомусь думаю, що зможе, але Тузла — то був, як мені здається, більше оперетковий варіант. А економічна загроза, яка сьогодні існує, — це зовсім інше». Горбулін вважає, що Україна повинна звернутися до Меморандуму щодо гарантій безпеки Україні, підписаного 5 грудня 1994 року в Будапешті. «Там є два формулювання, гранично лаконічні й дуже чіткі, — зазначив він. — Зокрема, в першому пункті документа такі держави, як Росія, Китай, Франція, Сполучені Штати Америки і Великобританія, дали Україні гарантії її незалежності та суверенітету. А в третьому пункті записано про неможливість економічного тиску, який може привести до одержання в Україні якихось політичних результатів».

      Ініціативи щодо референдуму про вступ України до НАТО Володимир Горбулін назвав «абсолютною технологією Віктора Медведчука». При цьому він згадав, як свого часу передвиборчі заяви кандидата в президенти Віктора Януковича про те, що вступ до НАТО може зруйнувати військово-промисловий комплекс України і що потрібно надати російській мові статусу другої державної, спричинили поглиблення настороженого ставлення один до одного мешканців сходу і заходу України. Це була, звичайно, спільна технологія Медведчука і Павловського.

      До речі, центр «АНТИ-НАТО», нещодавно презентований у Москві «полум'яною» Наталею Вітренко, не обійшовся без присутності вічного Гліба.

      Цікаво, що розмежувальна лінія між присутніми політологами пройшла по лінії мови. Російськомовні зайняли, по суті, адвокатську позицію стосовно Росії, а україномовні — навпаки. Зокрема, директор Українського відділу Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень Володимир Малинкович у своєму виступі наголосив на необхідності розмежування європейської та євроатлантичної інтеграції. «Як би не працювали інформатори, — сказав він, — переконати населення в потребі вступу до НАТО не вдасться». Тема НАТО, на думку політолога, не лише погіршить відносини України з Росією, а й належить «до, безумовно, природних побоювань Росії, тому її треба на державному рівні загальмувати, поки населення не підтримає вступу до НАТО».

      Директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України Олександр Сушко опонував буквально кожній тезі Володимира Малинковича. Він переконаний, що вся антинатівська кампанія є не чим іншим, як раціонально вибудуваним і спеціально сконструйованим продуктом інформаційних технологій («Розколює суспільство не НАТО, а певним чином зманіпульовані думки»). Раніше «Регіони» й СДПУ(о) голосували в переважній більшості за вступ до НАТО. А тепер вони змінили думку, причому раптово — або прозріли за феноменально короткий час, або ж вдалися до політичної кон'юнктури, адже референдуми проводять не на початку шляху, а тоді, коли країна перебуває на порозі вступу до певної організації.