Реалії вітчизняної медицини давно переконали нас у формальності так званої клятви Гіппократа. Низку фактів того, що в Україні лікарська практика не вміщується у прокрустове ложе професійної порядності древнього грека, нещодавно озвучив у Запоріжжі міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. За даними відомства, в цьому році «в установах та організаціях охорони здоров’я викрито 307 злочинів, пов’язаних із посяганням на бюджетні кошти при здійсненні закупівлі лікарських препаратів. Ледь не нормою є практика укладання угод на придбання ліків та обладнання у підприємств, які не є їх виробниками. Україна виробляє досить багато ліків, але умовою виставлення лотів на закупівлю лікарських засобів є обов’язкова присутність у переліку імпортних препаратів, які вітчизняний виробник, звісно, не продукує. Тому з’являються «стабільні» посередники, які, знайшовши спільний інтерес із виробниками, здатні запропонувати для державних закупівель будь–які лікарські засоби. За додатковими, зазвичай усними, домовленостями посередник одержує від виробника і 25–відсоткову знижку вартості товару і разову винагороду в межах такого ж відсотка, зазначають у МВС. Таким чином майже половина вартості препарату дістається посереднику — достатньо, аби заохотити чиновників МОЗ.