До «сітей» співробітників відділу боротьби з економічними злочинами обласної міліції всі вони потрапили вже в цьому році. Спершу правоохоронці розгадали хитромудру комбінацію 45–річного мешканця Шишацького району, котрий надав військкомату підроблену довідку про свою «героїчну» службу в зоні довкола Чорнобильської АЕС. Тож за коротке «віртуальне» перебування там у зовсім молодому віці він майже п’ять років удома одержував цілком реальні доважки до пенсії.

Найвелелюдніші ювілейні віншування з цієї нагоди відбуваються сьогодні на малій батьківщині видатного байкаря, поета, прозаїка, видавця, справжнього подвижника української справи. Спершу представники обласної та місцевої влади й громадськості покладуть квіти на могилу митця слова з його погруддям у селі Мар’янівка (з ним свого часу «злився» їхній родовий хутір, який називався Гребінчиним яром, доки батько майбутнього письменника, відставний офіцер, не перейменував його на Убєжище). Квіти шани ляжуть і до пам’ятника землякові біля відреставрованого районного Будинку культури в місті Гребінка. Саме тут після ознайомлення з експозицією кімнати–музею і виставкою робіт майстрів народної творчості почнуться головні ювілейні урочистості та традиційне щорічне обласне літературно–мистецьке свято «Гребінчина світлиця». Цього ж дня у Полтавському національному педуніверситеті ім. В. Короленка триватиме міжнародна наукова конференція «Євген Гребінка у крайовому, українському та світовому літературному контекстах».

Місцева пенсіонерка, яка звернулася до співробітників кримінальної міліції у справах неповнолітніх міста Кременчука, повідомила їм приголомшливі факти сексуальної наруги над її восьмирічною онукою. Як з’ясувалося, спочатку розпусні дії стосовно малолітньої, а потім і «задоволення своєї статевої пристрасті неприродним способом» упродовж двох років (!) учиняв її 68–річний співмешканець. Літня жінка жила з ним під одним дахом досить тривалий час. А після того, як її донька — мати–одиначка на той час іще шестирічної дівчинки — померла, бабуся стала єдиним повноправним опікуном своєї внучки і, звісно, забрала її до свого помешкання.

Минулої суботи вже п’яте за ліком Свято сала вирувало у центрі Полтави. Його організаторами стали культурницькі підрозділи мерії за спонсорської допомоги місцевих підприємців. І хоча 15–градусний мороз таки налякав частину потенційних учасників дійства, бажаючих посмакувати фірмовим полтавським салом, придбати його, взяти участь у жартівливих конкурсах чи просто розважитися походеньками від одного «столу» до іншого вистачало. «Дармівщина» цього разу прийшла у вигляді безкоштовних бутербродів із салом та гарячого чаю.

Такий вирок виголосили у Київському районному суді м. Полтави. Попри те що підсудний намагався видати свої дії за такі собі безневинні «жарти» нетверезого чоловіка, його засуджено до п’яти років «колючки» за двома статтями Кримінального кодексу, якi передбачають відповідальність за розбещення неповнолітніх i хуліганство.

Подружжя полтавських пенсіонерів поверталося додому на своєму автомобілі, коли неподалік їхньої домівки пролунав дзвінок мобільного телефону. Взяла його дружина водія й одразу почула... Навіть зараз вона стверджує, що той голос був дуже схожим на голос їхнього дорослого сина, лише говорив він тихо та фактично крізь сльози. Мовляв, на власній автівці тільки–но потрапив у серйозну аварію, ставши її призвідником, тож тепер йому загрожує в’язниця, але «відмазатися» від неї можна вагомою сумою грошей.

У ніч на суботу спалахнула головна ялинка найбільшого в обласному центрі району — Октябрського, яку, за традицією, встановили на майдані біля універсаму «Полтава». Вогонь «злизав» хвою буквально за кілька хвилин. Разом iз нею знищено й недешеві прикраси та гірлянди. Все те добро мали зняти вже наступного дня й відправити «на відпочинок» до наступного новоріччя.

Про «дітей війни» згадують переважно напередодні виборів та в судових ухвалах стосовно передбачених їм законом доплат до пенсії. У зв’язку з цим дехто навіть заздрить цим людям: мовляв, «повезло» ж їм — і пороху не нюхали, а, бач, «притулилися» до війни лише завдяки тому, що «вчасно» народилися. От тільки повторити їхній «небойовий» шлях чомусь ніхто не бажав би... Своїх справжніх батьків побачити і запам’ятати судилося не всім «дітям війни». З відстані літ найрідніші люди бачаться Олександру Івановичу Сакалу в такому ж «тумані», як і бомбардування фашистами Полтави, поблизу якої він народився 7 травня 1941 року.

На маківці головної ялинки Полтави, встановленої на Театральній площі, знову засяяла п’ятикутна червона зірка. Така сама, якою прикрашали ці знакові дерева за радянських часів. Однак, на відміну від мандаринів, згаданий «привіт із совка» для багатьох земляків має гіркий присмак. Адже, попри тривале використання пентаграми багатьма народами світу, в цьому випадку таке «червонозоряне ретро» однозначно асоціюється з одним із символів спочилої в Бозі радянської імперії, що гніздився на її прапорі та гербі.

Сеанси музикотерапії запровадили у відділенні інтенсивного виходжування та реабілітації новонароджених обласної дитячої клінічної лікарні. Десятихвилинні музичні «пігулки» крихітні пацієнти «ковтають» тут тричі на добу: вранці, обідньої пори та перед вечірнім сном. Їхній благотворний вплив на немовлят помітний, як кажуть, неозброєним оком. Занурюючись у гармонію звуків, вони активно реагують на почуте: рухають ручками та ніжками, а потім солодко засинають. Такі «танці» вкрай необхідні малюкам передовсім для розвитку рефлексів, які у недоношених нерідко «загальмовані». Музика стає ще й своєрідним камертоном, що налаштовує наймолодших слухачів на природні біоритми, допомагає їм, образно кажучи, не відстати від життя. Зрештою, її цілющі властивості відомі здавна, тією ж музичною класикою послуговуються не тільки дитячі лікарі.