Євро? Ні, Salo–2012!

Минулої суботи вже п’яте за ліком Свято сала вирувало у центрі Полтави. Його організаторами стали культурницькі підрозділи мерії за спонсорської допомоги місцевих підприємців. І хоча 15–градусний мороз таки налякав частину потенційних учасників дійства, бажаючих посмакувати фірмовим полтавським салом, придбати його, взяти участь у жартівливих конкурсах чи просто розважитися походеньками від одного «столу» до іншого вистачало. «Дармівщина» цього разу прийшла у вигляді безкоштовних бутербродів із салом та гарячого чаю.

Вистачило її, звичайно, не всім, та підкріпитися міцнішими напоями і різноманітними делікатесами зі свинини можна було вже за гроші. Щоправда, найнеприємнішим сюрпризом для гостей стало подорожчання того ж сала практично удвічі! Якщо торік кілограм апетитного натурпродукту помірної вгодованості віддавали за 17 гривень, то тепер за нього правили до 40 гривень. Навіть тоненький шматочок сальця (близький до того, що на Полтавщині називають «шкуратком») «тягнув» на 20 гривень за кілограм. Вартість же м’ясних делікатесів узагалі «зашкалювала» за 100–гривневу позначку.

Тож більшість потенційних покупців віддавали перевагу спогляданню всіляких кулінарних «витребеньок» із сала та «супутніх» продуктів. Для тих, хто продукує таку красиву смакоту, на святі влаштували навіть спеціальний конкурс. За оригінальністю на ньому, як кажуть, поза конкуренцією були автори їстівного футбольного м’яча з логотипом Євро–2012 — його буквально зшили зі шматків сала. Подібною вигадливістю відзначилися й організатори дійства, котрі презентували меру Олександру Мамаю та переможцям конкурсів небачену досі дивину — «суші–сало». Щоправда, японську національну страву воно нагадувало тільки формою, а не змістом. Бо ж, як зізналися журналістам автори цього кулінарного «шедевру», традиційними для японців рисом і морепродуктами він, як кажуть, і не пахнув. Тоненькі шматочки сала, що слугували своєрідними «обгортками», вони начинили кропом, часником, чорносливом і курагою. Вийшло недешево, але, казали люди, смачно...

Досить «смачною» та насиченою була й культурна програма свята, головним хітом якої стала відома пісня про наше «рідне» сало Михайла Поплавського. Під неї не лише танцювали, наливали та закушували, а й... роздягалися до пояса на тріскучому морозі розпашілі від емоцій і «зігріваючих» напоїв чоловіки–танцюристи.

Не обійшлося й без уже також традиційної «ложки дьогтю». Організатори недолугим талісманом свята зробили «безрозмірну» Мотрону Кабанівну в масці зі страшним свинячим рилом. Причому одягли цю потвору у святковий національний костюм: розшиту яскравими квітами сорочку–вишиванку, плахту, намисто... Для тих, хто в такий спосіб намагався підкреслити національний колорит і, власне, «українськість» свята, певно, не зайве нагадати, що справжня народна традиція ніколи не дозволяла собі подібної «свинячої» наруги над сакральними символами свого роду й народу. Бо ж це все одно, що «прикрашати» хлів із пацями святими образами... Жодного свинячого рила ви не побачите і на наших вишиванках, обрядових рушниках тощо. Адже в народних уяві та побуті кожна свиня, умовно кажучи, знала своє місце...