Останнім часом наші кіношники запрошують журналістів здебільшого на прес-конференції проблемні, де часто-густо можна було почути ледь не істеричні інтонації. А нещодавня зустріч у Головному управлінні культури Києва стала приємним винятком з цього правила: презентували фестиваль «Нове кіно України», який стартує в День незалежності й триватиме з 24 серпня до 11 вересня. За цей час шанувальники вітчизняного кіномистецтва зможуть переглянути 34 стрічки, які зголосилися демонструвати сім столичних кінотеатрів. Фестиваль також підтримує і Національна спілка кінематографістів України.

Уже не знаю, спонтанно чи сплановано, але нещодавно команда серіалу «Моя прекрасна нянька» («1+1») вразила шанувальників цього ситкому аж двома сенсаційними новинами. Перша: історія Шаталіна та Віки Прутковської завершується, ми ставимо крапку, а ви залишайтеся на цьому здорові. Друга: ні, продовження таки буде, оскільки шалена всенародна любов до цього проекту (читай — і високі рейтинги також) не залишає нам іншого вибору, окрім як знімати нові епізоди і радувати телеглядачів. Так що народу по цей бік екрана можна не хвилюватися — Шаталін, Віка, Жанна Аркадіївна, Любов Григорівна, Костянтин, баба Надя і троє Шаталіних-молодших залишаються з нами. Принаймні на рік точно.

От і неправда, що у нашому шоу-бізнесі панують вовчі закони: за лаштунками колеги-музиканти готові у волосся один одному вчепитися, а керівники каналів тільки й думають, як би їм за ротацію кліпів побільше грошей з артистів злупити. Сашко Положинський та канал «М1», наприклад, демонструють зовсім іншу шкалу цінностей — вони не те що нікого не ображають, а навіть узялися допомагати початківцям спинатися на ноги і правильно позиціонувати себе у контексті сучасної української культури. Ініціатива, мета якої — сприяти розкрутці молодим виконавцям, отримала назву «Свіжа кров».

8—10 липня Запоріжжя готується прийняти гостей та учасників І Міжнародного фестивалю «Сила України». Мета дійства — звернути увагу громадськості на численні і серйозні проблеми Хортиці.

Як запевняють мистецтвознавці, всі великі цивілізації Євразії нової ери мали в історії своєї культури синьо-білі фрагменти чи періоди. Китайський Цзіндечжень, іранські Кашан, Йєзд та Керман, турецький Ізнік, голландський Дельф ... (До речі, у цей список від нас цілком вписалася б й минулорічна біло-блакитна агітація одного кандидата — а що, це ж також приклад культури нації). І пересвідчитися у цьому можна, відвідавши виставку «Магометанський синій»: кобальт у кераміці Сходу і Заходу 12—19 століть», що відкрилася у Музеї мистецтв Богдана та Варвари Ханенків.

Бути справжньою героїнею можна і в епізоді — саме таке резюме є доречним після ознайомлення з творчою біографією актриси Інни Ульянової. Маргарита Хоботова з «Покровських воріт», п'яненька дама з лисицею у «Сімнадцяти миттєвостях весни», ролі у фільмах «Не ходіть, дівчата, заміж», «Раба кохання», «Коли запізнюються в загс», «Єралаші» — всі її роботи, не залежно від часу та місця в кадрі, були помітними, цікавими, оригінальними і світлими.

Люди мистецтва, на відміну від простих смертних, житимуть і після смерті у своїх творах. І коли хтось надумає влаштувати ретроспективу творів Ігоря Шамо — то душа композитора повернулася б до його нащадків щонайменше на кілька днів. Одних лише пісень народний артист України залишив по собі понад три сотні: «Осіннє золото», «Як тебе не любити, Києве мій», «Фронтовики», «Стоїть над Волгою курган», «Невідкриті острови»...

Концепцію цього дійства можна було б означити відомим «Усі ми родом з дитинства». Якби не той очевидний факт, що дитинство кожен із нас мав своє, неповторне. Дитинство Мирослави Которович минуло у супроводі скрипки. Вона звучала соло і в оркестрі, на репетиціях і в престижних концерних залах, удома і в музичній школі... Якщо для театральних дітей частиною дитинства був запах лаштунків, то донька відомого скрипаля Богодара Которовича росла під звуки скрипки. І, напевне, вже тоді мріяла стали великою скрипалькою...

Як ви собі уявляєте музейного працівника? Жіночка пенсійного віку в окулярах, що трепетно здмухує пил з експоната? Тоді ви, мабуть, давно не були в музеї. Оскільки музейний працівник сьогодні — це людина активна і дієва, що може і екскурсію провести, і гурток при музеї зорганізувати, і запустити інтернет-проект, і регулярно дописувати до ЗМІ про нові наукові відкриття, авторство яких належить їй же або її колегам.

Удруге за два роки вигорів Музичний театр імені Станіславського і Немировича-Данченка у Москві. І вдруге — ледь не до останнього клаптика декорацій. Уперше «червоний півень» прокукурікав у центрі Москви, на вулиці Велика Дмитрівка, у червні 2003-го. Тоді пожежу помітили за кілька хвилин до початку вечірньої вистави, близько тисячі глядачів були евакуйовані, артисти ж повибігали на вулицю у костюмах та гримі. Полум'я охопило більше 500 квадратних метрів, а причиною загоряння назвали проблеми з електропроводкою. І хто ж тоді у театрі думав, що дубль №2 призначено за два роки?